Как это – жить в Виннице: читайте в проекте The Devochki о девочках, которые обитают в разных частях нашей прекрасной страны.

Марина Присняк, 31 год.  Таня Петрова, 20 лет

vinnitsa

Марина Прісняк: У Вінниці я почала жити ще за п’ять років до свого народження, коли тато з мамою переїхали до міста навчатись у Політеху. Познайомились, закохались один в одного і в місто, і ту шалену любов та повагу передали мені, певно, генетично. Тому я в Вінниці. Люблю її, розвиваю. Я тут створила свою сім’ю, народила доньку, завела собаку, разом із подругою відкрила журнал про жінок та корисні амбіції. І Вінницю.

IMG_2484

Таня Петрова: Вінниця – дуже чиста і має мудро продуману транспортну розв’язку. Я люблю Вінницю, тому що вона невелика і тут є, де погуляти пішки. Живу тут все життя.

Робота

Марина Прісняк: Я закінчила Вінницький національний політехнічний університет за спеціальністю у сфері енергетики, та працюю маркетологом і засновником/редактором журналів “Амбітна Пані” та про корисне дитяче дозвілля “ДІйТИ”. За покликанням я – тепла фея та біла сойка, як каже Олена Павлова, громадський діяч та ініціатор відновлення Подільської кухні.

IMG_2513

Я люблю творчі проекти, теплі, добрі, соціальні і геть інші, ніж ті, що бачило місто. Хоча й місто бачило багато, адже тут живуть творчі люди, є велика кількість міжнародних ІТ-компаній, колл-центри, громадські організації та фонди, які творять надзвичайні проекти, жіночий клуб, хаби для розвитку та спілкування, місцеві компанії виробники, яких знають далеко за межами міста. У Вінниці навіть є школа чемних дівчат.

Таня Петрова: Я – вінницький фотограф. Зараз навчаюсь у львівському університеті ім.Франка. Є співзасновницею та художнім редактором журналу “Амбітна пані” та дитячого “ДІйТИ”, маю власну фотоагенцію PETROVa NEW LOOK.

IMG_2209

Моя робота полягає в тому, щоб уважно спостерігати за усім, що відбувається навколо. А потім ділитись цим на фото. Ось готуємо фотовиставку. Має бути досить концептуально. Тому приїздіть до Вінниці в серпні).

Про місто

Марина Прісняк: Для мене Вінниця – це люди і сонце. Люблю брати великий стакан кави, вінницькі кренделі і гуляти з донею містом: Соборною, повз галерею “Інтершик” до художньої школи, колишньою Першотравневою (нині Магістратська) вздовж старих будинків із красивою архітектурою до панорами, на якій, як на долоні, тихо видніється Вінниця. Солодка, фонтанна, сконденсована, з синіми трамваями, трохи стомлена від сонця та перехожих, які приходять на неї дивитись, та все-одно щаслива.

IMG_2573

А ще я люблю запитувати про Вінницю у матеріалах, які готуємо для журналу. Так, Олександр Шемет, відомий світу як Український Дід Мороз, колись сказав: “У Вінниці я люблю бувати всюди. В центрі є місця, якими завжди хочеться похвалитися перед іншими. У Вінниці красиво прогулятись по Єрусалимці, а в кафе “Заваркін” варто послухати хор часу і випити чаю.. Я живу на Кореї, то є двоповерхова Вінниця: наше Старе місто та Корея. Там моє серце.

Найщиріші мої відчуття – це коли поїзд, в якому я їду з подорожі, проїжджає через Буг. От коли він застукав, то починає стукати серце мого міста. Я тут можу хворіти, бути щасливим і творчим”.

IMG_2448

“Вінниця для мене – це одна суцільна сонячна пляма. Мені тоді дуже сподобався Буг. Я виросла на Дністрі, він має кам’янисті береги, це все-таки скелі. А Буг взагалі інший. Сама річка ширша, має м’якіші береги. Оце все дало інші відчуття річки. І мені дуже сподобалось, що вона протікає через місто і цим змінює відчуття міста як такого”, – якось ділилась почуттями і Вінницею зі мною Ірина Вікирчак, засновниця Міжнародного фестивалю оповідання «Intermezzo», який проходив в місті над Бугом.

Таня Петрова: Я живу на Електромережі (то такий мікрорайон). У нас поруч є гарний парк ім. Дружби Народів та Вишенське озеро. Тут з друзями ми любимо пити чай, найбільше – взимку. А ще в Вінниці є дуже багато піцерій, а тому їсти піцу на вулиці – особливе задоволення (часом відчуваєш себе, як в Італії).

Куди сходити

Випити кави: однозначно StarVin. Розташований у самому серці міста, має простий інтер’єр і смачну каву.

IMG_2518

Попоїсти: ресторан Churchill-inn. Люблю, бо має маленькі столики, одягнені в накрохмалені білі скатертини, які поважно стоять на своїх місцях і не люблять, аби їх совали. Колись тут з Ларисою Денисенко готувала інтерв’ю, і про ресторан вона сказала наступне: “Кудись вирує дорога, кудись їдуть машини, швидкісна гора, там живе тихе життя маленьких будиночків, які до ресторану, здається, жодного стосунку не мають. Невеличкий клаптик міста зшитий різними історіями: траса абсолютно урбаністична, тут раптом з’являються пасторальні будиночки, які живуть тихим своїм життям, тому ресторан дуже містичний через те все: видається, що тут може відбуватись щось дуже цікаве”.

Щось незвичне: загляньте до “Солодкої мрії” (місцевий виробник) за зефіром та шоколадними варениками з вишнями.

IMG_2557

Роздивитись: масштабні мурали на стінах центральних вулиць міста.

Повезти додому: вінницький хрін та сало (ліпше купувати у павільйоні на центральному ринку).

Дивитись місто краще всього з Олександром Федоришином: він, нам здається, глибше всіх знає місто, його історію, містику і романтику.

Мінуси

Марина Прісняк: У Вінниці мені не вистачає моря. Це, певно, єдиний недолік. Тому, час від часу, до моря їжджу сама. І повертаюсь у Вінницю: натхненна, вдоволена, знову закохана.

А ще хотіла би, щоб проводились потужні маркети, типу “Всі.Свої” та гастрономічні фестивалі. Але, вірю, все ще буде – треба трішки часу.

Таня Петрова: Зараз у нас перекрита площа Гагаріна біля центрального парку, бо там впродовж літа ремонтують трамвайну колію. А тому ми маємо певні незручності, і мене то дуже дратує.

Приїздіть до Вінниці, а ми вас зустрінемо і покажемо місто нашими очима, смаками, дотиками, відчуттями.