Перша публікація роману «Коханець леді Чаттерлей» Девіда Герберта Лоуренса у 1929 році у Великобританії викликала неабиякий скандал. Цей твір затаврували як порнографію і тривалий час він був заборонений у багатьох країнах. Адже у ньому про секс і сексуальність говорять без купюр. «Коханець леді Чаттерлей» – це сплав белетристики та філософії, у центрі якого жіноча чуттєвість. Роман, у якому еротика і сексуальність існують на рівні з чудово прописаними психологічними нюансами та аналізом того часу.

 «Коханець леді Чаттерлей» – останній і найвідоміший роман видатного англійського письменника Девіда Герберта Лоуренса. Цей роман ‒ не лише апологія чистого і пристрасного кохання, це роздуми про нищівний уплив технократичного суспільства на людську психологію та катастрофічну розбалансованість духовних і матеріальних потреб сучасної особистості.

Його дружина Констанс на вигляд була рум’яною сільською дівчиною з м’яким каштановим волоссям, сильним тілом і повільними рухами, сповненими надзвичайної енергії, її великі здивовані очі й ніжний лагідний голос, здавалося, говорили: вона тільки що приїхала з свого рідного села. Та все було зовсім не так. її батько, старий сер Малколм Рейд, був у минулому добре відомим живописцем, членом Академії мистецтв, її мати належала до освічених фабіанців у часи розквіту прерафаелітів. В оточенні художників та висококультурних соціалістів Констанс та її сестра Гілда отримували виховання, яке можна назвати естетично традиційним. Їх возили в Париж, Флоренцію й Рим дихати повітрям мистецтва, а також у протилежному напрямку — в Гааґу й Берлін на великі соціалістичні конвенти, де промовці виступали усіма європейськими мовами, нікого цим не дивуючи.

Отож із раннього віку обидві дівчини зовсім не боялися ні мистецтва, ні ідеальної політики. Це складало їхню природну атмосферу. Вони були космополітками й провінціалками, поділяючи ту космополітичну провінційність мистецтва, яка йде в парі з чистими соціальними ідеалами.

У віці п’ятнадцяти років їх відправили до Дрездена, окрім усього іншого, вчитися музики. І там вони насолоджувалися життям. Вони вільно жили в студентській сім’ї, сперечалися з чоловіками на філософські, соціологічні й художні теми, вони були такі ж розумні, як і чоловіки, тільки кращі, адже були жінками. У супроводі міцних юнаків з гітарами — дрень-дрень — вони ходили до лісу. Вони співали, мов ті wandervogel[1], і були вільні. Вільні! Велике слово. У відкритому світі, у ранковому лісі, з хтивими й горластими юнаками, вільні робити що завгодно і понад усе — говорити що завгодно. Саме розмова мала першочергове значення: пристрасний обмін словами. Любов грала роль незначного акомпанементу.

Обоє, Гілда й Констанс, спробували, що таке любовний зв’язок, ще до того, як їм виповнилося по вісімнадцять років. Юнаки, з якими вони вели такі пристрасні бесіди, які рвійно співали і з такою розкутістю отаборювалися під деревами, звичайно хотіли любовного зв’язку. Дівчата трохи вагалися, однак у ті часи про це так багато говорилося, це здавалося таким важливим. А чоловіки були такі смирні і жадаючі. Чому ж дівчині не вчинити по-королівському і не принести себе в дар?

Отож, вони принесли себе в дар, кожна тому юнакові, з яким велися найбільш хитромудрі й потаємні суперечки. Суперечки, дискусії були справжнім ділом, а любощі, плотський зв’язок здавалися примітивним атавізмом, засобом зняти напруження. Після того кожна з них почувалася менше закоханою в свого хлопця і майже його ненавиділа, немовби той посягнув на її особистість чи внутрішню свободу. Звичайно ж, для дівчини вся гідність і сенс життя полягали в досягненні абсолютної, довершеної, чистої й шляхетної свободи. Чого ще може прагнути дівчина в своєму житті? Позбутися старих, бридких зв’язків і залежності.

І хоч можна було сентименталізувати ці справи сексу, вони залишалися найбільш застарілими, бридкими зв’язками й залежностями. Поети, які їх славили, здебільшого були чоловіки. Жінки завжди знали, що було щось краще, щось вище. А тепер вони знали це ясніше, ніж будь-коли. Чудова чиста свобода жінки явно була чимсь прекраснішим за будь-яку фізичну любов. Єдина біда полягала в тому, що чоловіки в цьому питанні були недорозвиненіші від жінок. Вони вимагали сексу, як собаки.

І жінці доводилося віддаватися. Чоловік — це немов голодне дитя. Жінці доводилося віддавати йому те, чого він хоче, інакше він, як дитя, міг коверзувати чи кудись дременути, зіпсувавши чудові стосунки. Проте жінка могла віддаватися чоловікові, не віддаючи при тім своє внутрішнє вільне єство. Саме цю обставину не достатньо враховували поети й охочі побалакати про секс. Жінка могла брати чоловіка, не віддаючи себе по-справжньому. Без сумніву, вона могла брати його, не віддаючи себе в його владу. Вона навіть могла скористатися сексуальним зв’язком, щоб тримати його під своєю владою. Їй треба було тільки стримувати себе під час статевого акту, дати чоловіку закінчити, випрацювати себе, самій не доходячи до вершини утіхи, а потім можна було продовжувати й насолодитися своїм оргазмом і своєю вершиною, в той час як чоловік залишався просто знаряддям.

Обидві сестри здобули любовний досвід ще до того, як почалася війна і довелося поспішити додому. По-справжньому вони закохувалися в молодого чоловіка тільки тоді, коли ставали дуже близькими словесно, тобто коли глибоко зацікавлювалися, розмовляючи одне з одним. Дивовижний, глибокий, неймовірний трепет полягав у тому, щоб пристрасно розмовляти із справді розумним молодим чоловіком, починаючи заново цю розмову день за днем протягом місяців до тієї години… Цього вони ніколи не могли збагнути, доки це траплялося! Райська обіцянка — ти матимеш чоловіка, з яким можна поговорити! — ніколи не вимовлялася. Вона виконувалася ще до того, доки можна було збагнути, що то за обіцянка.

І якщо після збудливої близькості цих живих і просвітлюючих душу дискусій секс виявлявся  більш-менш неминучим, значить, так тому й бути. Він відзначав кінець глави. Це так само по-своєму бентежило: дивний вібруючий трепет всередині тіла, фінальний спазм самоствердження, хвилюючий, немов останнє слово, і дуже схожий на рядок зірочок, якими відмічають кінець абзацу чи паузу в музичній темі.

Коли в 1913 році дівчата приїхали додому на літні канікули — Гілді тоді виповнилося двадцять, а Коні — вісімнадцять років, — їхній батько зразу помітив, що вони мають любовний досвід.

[1]
Співочий птах (нім.). – Тут і далі примітки перекладача.