На «Громадському радіо» стартував авторський підкаст редакторки та ведучої Тетяни Трощинської (власниця дворічного лабрадора Лео) — «Хвостата Хвиля». Ми розпитали Тетяну, для кого цей проект і чому він важливий.

Ідея

Ідея прийшла спочатку напівжартома. Коли обдумували у команді, що б зробити трохи відмінне від того контенту, який уже є на «Громадському радіо». Увечері ми обговорювали, а наступного ранку я вже зробила перший опис майбутньої програми. Якщо ви поговорите з собачниками (та й кошатниками), то у багатьох із них розмови про домашніх улюбленців – це точно половина усіх тем, якщо не більше. Ще важче тим, у кого собачка і немовля – як тут розірватись. Насправді, нічого поганого у цьому немає – ми завжди говоримо про те, що для нас важливе або що ми любимо. Хтось про політику, хтось про собак. Друге здоровіше.

Це не лише про відносини собак і людей. Або котів і людей. Хоча, справді, більшість людей думає, що це про собак, може, тому що я з собачкою на каверфото з’явилась. Складно знайти точні цифри, але є опитування компанії Research & Branding Group, у якому вказано, що  57% громадян України тримають домашніх тварин, із них собак — 61%, котів – 79%. Ці ж опитування кажуть, що переважна більшість (79%) сприймають своїх домашніх улюбленців як членів сім’ї.

І в цьому місці всі подумали: от як класно, члени сім’ї! Але це і класно, і проблема. Хіба ми не маємо конфліктів у сім’ї? Хіба ми не намагаємось своїх дітей, чоловіків, дружин, батьків, та кого завгодно з близьких переробити, видресирувати, навчити жити правильно? Те саме і з домашніми улюбленцями.

Ця програма про те, як жити разом, а не як жити правильно. Як розуміти і враховувати інтереси виду, а  не створити з собаки чи з котика людину. Тобто про взаємну соціалізацію.

Проблематика

Проблемних моментів маса. Ми ще тільки запустили анонс програми, а мені вже написали ідеї для програми люди, які не мають домашніх тварин, наприклад, через алергію. Із проханням розповісти, як разом жити в місті собачникам, і не собачникам. І ми це зробимо.

Є ще тема тварин у місті, і гуманне ставлення до них, і вміння жити поруч із тими людьми, хто не приймає або боїться собак, і культура догляду та поведінки улюбленця на вулиці. Моя улюблена тема — прибирання за псами. Я вже популяризую-популяризую ті пакетики для прибирання, навіть дарую їх у дворі, але все одно це крапля в морі.

 

Я переконана, що розмови про домашніх улюбленців більше показують людей, ніж відповіді на запитання на зразок:  «Ваше життєве кредо». Бо наше життєве кредо – це завжди те, що ми робимо, а не що говоримо.

Гості програми

Як у кожної авторки чи автора, у мене є своє уявлення, що в кожній програмі має бути утилітарна тема, поради для власників – наприклад, як подорожувати з великим псом або як зробити собаку щасливою, якщо працюєш з 9 до 18, інша тема – соціальна, наприклад, чому коти мають бути визнані частиною екосистеми у тих містах, де цього ще немає, або пет-терапія, і тема пізнавальна, наприклад, природа агресії у собак або невербальна поведінка домашнього улюбленця чи образ кота в народних казках. Але ви собі навіть не уявляєте, скільки людей мені запропонували розповісти зворушливо-романтичну історію знайомства зі своїм домашнім улюбленцем. Про це можна писати сценарії і драми. На жаль, не наш формат, але ці розповіді також стали важливою частиною програми.

Безпритульні тварини

У першій програмі ми розповідали про європейський досвід вирішення проблем безпритульних тварин. Одним із таких може стати рішення взяти собі безпритульну тваринку і дати їй дім і любов. Про це, наприклад, на власному досвіді розповіла відома телеведуча Алла Мазур. Але, здійснюючи це, важливо не зробити ще більше істот нещасними:  і себе, і тваринку. Тому ми говоримо про те, як свідомо ухвалювати такі рішення, чому тварина – не подарунок, і чому тварину не варто брати, щоб, наприклад, зробити підлітка дисциплінованішим. Все, що не зробили для своєї дитини ви, не має робити песик, котик чи шиншила. Домашні тварини – для любові і щастя, а не для маніпулювань.