Жінкам не часто доводиться відчути до своїх проектів достатньо довіри, ми дуже вимогливі до себе, схильні до сумнівів. Саме тому варто знати про тих із нас, хто наважився йти проти усталених суспільних норм. На думку двох медійниць, Елени Фавіллі та Франческі Кавалло, «важливо, щоб дівчата усвідомлювали перешкоди, які на них чекають. Не менш важливо, щоб вони знали: ці перешкоди здоланні. І можна знайти спосіб не лише їх подолати, а й усунути для тих, хто прийде опісля – так само, як зробили ці видатні жінки».

Книжка «Казки на ніч для дівчат-бунтарок» стала справжнім інтернаціональним проектом, адже зібрала на Kickstarter понад 1,5 мільйона доларів, які надсилали люди з різних країн світу, підтверджуючи, що проблема гендерної нерівності залишається однією з найактуальніших навіть у розвинених суспільствах.   

Уривок із книжки «Казки на ніч для дівчат-бунтарок» Елени Фавіллі, Франческі Кавалло

Алісія Алонсо

БАЛЕРИНА

Жила собі сліпа дівчинка, що прославилася як видатна балерина. Звали її Алісія.

Спершу Алісія була зрячою і встигла стати чудовою балериною, на яку чекало захопливе майбутнє… Аж раптом захворіла. Її зір усе погіршувався. Місяцями Алісія була прикута до ліжка, але жити без танцю не могла – тож танцювала у єдиний можливий спосіб: «Я танцювала подумки. Сліпа, нерухома, лежачи на спині, я навчилася танцювати “Жізель”».

Одного дня прима-балерина нью-йоркського балету травмувалася. Їй на заміну покликали Алісію. Дівчина вже частково осліпла, та хіба могла вона відмовитися від такої пропозиції? На неї чекав виступ саме в «Жізель»!

Варто було їй почати танцювати – і глядачі в неї просто закохалися. Алісія танцювала граційно і впевнено, хоча майже нічого не бачила. Вона навчила своїх партнерів вчасно ставати саме там, де потрібно. Глядачі, захоплені унікальним стилем її балету, запрошували Алісію виступати по всьому світу. Але вона мріяла привезти класичний балет у Кубу, свою рідну країну.

Після мандрів Алісія почала вчити кубинських танцівників класичного балету. Вона заснувала компанію «Балет Алісії Алонсо», яка згодом стала Ballet Nacional De Cuba – Національним балетом Куби.

Джей Гудолл

ПРИМАТОЛОГИНЯ

Жила собі дівчинка на ім’я Джейн, яка любила лазити по деревах і читати книжки. Мешкала вона в Англії, але мріяла поїхати в Африку, до диких тварин.

Тож настав день, коли Джейн полетіла в Танзанію. Вона взяла з собою записник і бінокль, рішуче налаштована вивчати шимпанзе у природному середовищі.

Спочатку було важко до них наблизитися. Побачивши дівчину, шимпанзе тікали геть. Але Джейн продовжувала щодня о певній порі приходити на те саме місце. Зрештою шимпанзе дозволили їй підійти ближче.

Проте Джейн прагнула потоваришувати з тваринами. Вона заснувала «банановий клуб» – навідуючись до шимпанзе, щоразу приносила їм банани.

На той час про шимпанзе було відомо небагато. Деякі науковці спостерігали за ними здалеку через бінокль, а деякі садовили їх у клітки – і так вивчали. Джейн же годинами перебувала поруч із шимпанзе.

Вона намагалася спілкуватися з ними кректанням і вигуками. Вона лазила по деревах і їла з ними одні харчі. Джейн з’ясувала, що в шимпанзе є ритуали, вони використовують знаряддя праці, а їхня «мова» налічує щонайменше двадцять різних звуків.

А ще дійшла висновку, що шимпанзе – не травоїдні. Якось Джейн урятувала пораненого шимпанзе і піклувалася про нього, аж поки той одужав. Коли вона відпустила його назад у дику природу, шимпанзе повернувся і міцно обійняв жінку, наче хотів сказати: «Дякую і бувай».

Енн Макосінскі

ВИНАХІДНИЦЯ

Жила собі дівчинка, яка не могла вчитися поночі, тому що в неї вдома не було електрики. Якось до неї в гості навідалася подружка Енн – і вони обговорили цю проблему.

Енн мала хист до конструювання, але найбільше їй подобалося складати транзистори – прилади, які регулюють потік електричного струму.

«А що, як я змайструю ліхтарик, який живитиметься від твого тіла? – запитала Енн подругу. – Адже наші тіла виділяють тепло, а це чимало енергії». Дівчата страх як захопилися цією ідеєю.

«Лишень подумай! Якщо все вдасться, електрика стане доступною багатьом людям!»

У свої п’ятнадцять Енн була вже досвідчена в розбиранні та збиранні всіляких конструкцій. Отож вона почала працювати над загадковим новим ліхтариком. Змайструвала його з алюмінієвої трубки та назвала «порожнистим ліхтариком».

Дівчина представила свій винахід на конкурсі наукових винаходів Google Science Fair – і перемогла! Це перший ліхтарик, якому для роботи не потрібні ані батарейки, ані вітер чи сонце – лише тепло людського тіла.

Нині на Енн покладають великі надії як на сучасну винахідницю. Вона мріє, щоб люди з усіх куточків світу, які не мають змоги платити за електрику, безкоштовно користуватися «порожнистими ліхтариками».

«Я вважаю, що завдяки технологіям треба робити цей світ трішечки кращим і берегти довкілля», – каже Енн.