Про мозок дітей знають всі: кризи, стрибки зростання, як і коли росте, що відбувається під час істерик, що під час спокою. Як падіння кокоса з висоти пальми вплине на малюка за 3000 кілометрів звідти — це все відомо. Але що старшими діти стають, то нуднішими вони є для загалу, чи не так? А після 10 років вони, можна сказати, дорослі.

Та чи дорослі вони?

Що відбувається у голові підлітка, знаєте? От і я не знала. Виправилась і вам розказую.

М — мозок

Кожна двонога істота має голову. Всередині красивої голови зі стрижкою чи без є не лише космос, а й мозок, зовні схожий на грецький горіх, — такий весь звивистий і зморщений.

Саме та зморщена частина горіха — кора, нею ми трохи думаємо. Тут обробляється вся інформація про те, що ми бачили, чули, нюхали, до чого дотикалися. Під корою розміщено “шари”, що відповідають за глобальні речі: чи хочеться нам зараз їсти, пити, чи, можливо, непогано було би сексом зайнятись, тут визначається, чи подобається нам сусідка з третього поверху чи вона галаслива сволота, боїмося ми вигляду крові чи ні, смішний мемас кинула подруга чи такоє (Carter et al., 2014).

Мал.1. Кора головного мозку

Р — рішення

Зовсім близенько до лоба розташована ще одна цікава частина головного мозку, пишу головного, бо ще є спинний — важлива річ, але не в цьому тексті — префронтальна кора. Ця частина просто надважлива для нашого соціального життя — вона відповідає за процеси, пов’язані з ухваленням рішень. Так-так, вирішити, чи треба нам купувати біткоїн по 2000, чи чекати дна, вирішує саме ця маленька частина нашого організму, каже, чи натиснути на газ і поїхати 200, чи, може, 60 — не так вже й погано. Сприйняття всіх мислимих і немислимих правил також звідси (Carter et al., 2014).

Мал.2. Ось, де наші рішення

У підлітка ж із цим трохи проблема — зв’язок префронтальної кори з суміжними відділами головного мозку ще формується, а префронтальна кора працює на «півшишечки», так би мовити, аж до 20 — і це не число місяця лютого, а років (у декого і довше). Тобто рішення підлітка в кращому випадку будуть частково неправильними і не через стрьомних батьків, галімого підлітка, вплив друзів-алкашів, а через мозкову підставу (Konrad et al., 2013).

Е — емоції

Точніше, не емоції як такі, а зчитування емоцій інших. Крута річ, правда ж? Втекти від кривдника, побачивши перші вияви злості, зрозуміти, чого хочуть ділові партнери за виразами їхніх облич, контролювати свою поведінку, щоби не травмувати близьких. І це все ми можемо, не просто можемо, а постійно робимо за допомогою мигдалин — такі невеличкі цятки в нашому мозку.

Ми можемо, а от підлітки не дуже. Трохи більше ніж 20 досліджень за останні 20 років показали, що підлітки інтерпретують емоції інших людей гірше, аніж дорослі (Del Piero et al., 2016). Наприклад, коли підліткам показували емоційно-нейтральні фотографії людей, то юні особи зчитували з цих малюночків майже увесь спектр негативних емоцій, також вони путали смуток зі страхом чи агресією, а співчуття з любов’ю.

Мал.3. Ось вона — інтуїція

Т — тупити

Прозвучить, мабуть, грубо, та підлітки туплять не по-дитячому і вже точно не по-дорослому. Рішення, яке дорослий ухвалює за лічені секунди, підліток буде обдумувати набагато довше. Виною цьому аж ніяк не тупість підлітка чи бажання насолити оточенню. Винне мозолисте тіло, такий собі шлейф із нервових волокон у 10 см, що поєднує праву півкулю з лівою. У дорослих цей зв’язок 3G чи навіть 4G, підлітки ж підключаються з півкулі до півкулі через телефон, пам’ятаєте, як воно довго буває, коли пісню качати півроку.

Дуже розумні люди світу цього проводили експеримент: підліткам і дорослим потрібно було швидко відповісти на запитання «так» або «ні», нічого більше — «Поплаваєм із акулами?», «Може з даху?», «Траса пуста, дави під 200, ок?»”. Так от, підлітки витратили вдвічі більше часу для відповіді на запитання, радує те, що з даху таки вирішили не стрибати, дякуємо префронтальній корі.

Але це далеко не весь експеримент, бо відповідали на запитання люди, лежачи в томографі, а вчені розглядали потім знімки їхнього мозку. І виявилось, що в дорослих активізувались ті частини мозку, що відповідають за оцінку наслідків, а в підлітків — ті, що відповідали за обдумування. Тобто дорослі думали приблизно так: «Стрибнути з даху? -> Хто мене потім з асфальту відшкрібатиме? -> Ні, дякую», а підлітки в цей час: «З даху? -> А однокласники бачитимуть? -> А дах із червоної черепиці? -> Зима чи літо? -> Хто сусіди? -> Нуууу…. Напевно нє, але якщо Поля буде, то, може, і стрибну». Тобто немає чіткого розуміння наслідку, підліток зосереджеджується на обдумуванні процесу (Baird & Fugelsang, 2004).

Отож, дурниці роблять всі, але якщо в дорослих для дурниць відмазок не так вже й багато, то у підлітків дурниці закладені природою, прямісінько у мозку.

Для тих, хто любить і має час читати, нижче не дуже довгий, але список. А хто хоче все й одразу, може глянути серію коротких відео про те, що в підлітків у голові.

  • Baird, A.A., & Fugelsang, J.A. (2004). The emergence of consequential thought: Evidence from neuroscience. Philosophical Transactions of the Royal Society of London. Series B, Biological Sciences, 359(1451), 1797-804
  • Carter, R., Aldridge, S., Page, M., Parker, S., Frith, C. D., Frith, U., & Shulman, M. B. (2014). The human brain book: An illustrated guide to its structure, function, and disorders. NY, NY: DK Publishing.
  • Del Piero, L. B., Saxbe, D. E., & Margolin, G. (2016). Basic emotion processing and the adolescent brain: Task demands, analytic approaches, and trajectories of changes. Developmental cognitive neuroscience, 19, 174-89.
  • Konrad, K., Firk, C., & Uhlhaas, P. J. (2013). Brain development during adolescence: neuroscientific insights into this developmental period. Deutsches Arzteblatt international, 110(25), 425-31.