Страх – глибоко недооцінена емоція. Нас вчать ігнорувати його та не звертати увагу. Книга «Не бійтеся боятися» повністю підтверджує свою назву — вчить не лише приймати свої страхи, а й правильно на них реагувати, визначати їхню причину та викорінювати її зі свого життя. Адже наш справжній ворог — не страх, а те, що його викликає.

Крістен Улмер — професійна фасилітаторка й спортсменка. Дванадцять років поспіль вона отримувала звання найкращої екстремальної лижниці світу. І саме спортивні досягнення спонукали Крістен розпочати масштабне дослідження механізмів страху. У своїй книжці Крістен переосмислює загальні уявлення про страх та скеровує людей до вирішення проблем, які тримали їх в заручниках не один рік.

Знайомство зі Страхом
(уривок)

Страх — це емоція і що будь-яка дія починається з емоцій. Окрім цього ми дійсно небагато знаємо про Страх. Ми можемо хіба що відчути появу певного неприємного відчуття, усвідомленого або ні. Хочете ви це визнавати чи ні, але воно просочує все у вашому житті: кожні стосунки, кожну вечірку, кожне місце, де ви перебуваєте, кожну мить вашої кар’єри.

Страх є частиною вас на клітинному рівні, він виробляється найдавнішою і найвпливовішою частиною вашого мозку впродовж усього вашого життя. Поки ви живі — Страх буде поруч. Це невід’ємна й важлива частина нашого буття від народження до смерті. Якщо придивитися, Страх можна побачити всюди: всередині вас самих, у вашому собаці, у ваших друзях чи ваших ворогах — чорт, навіть полярні ведмеді чогось бояться.

Чому?

Радше «Чому б і ні?» Ми народилися на цій маленькій блакитній кульці, яка ширяє десь у космосі і на якій повно небезпек. У житті вам доведеться зіткнутися з жахливими людьми й досвідами. Природа — безжальна й непередбачувана. Ви старішатимете. Хворітимете. Врешті ви помрете. Життя — справді жаский і гнітючий досвід.

Але повернімося до самого початку — до вашого народження. Немовлята надзвичайно чарівні саме тому, що вони досі є частиною цілого. Спілкуючись із ними, ми постійно відчуваємо це злиття: «Я — це ти, а ти — це я». Безпека та цей зв’язок — це єдине, чого вони потребують. Потім усе змінюється. «Криза двох років» називається так не дарма: саме в цьому віці в дітей починає розвиватися самостійне Его — динамічна частина особистості, яка включає Мислячий Розум, Пізнавальний Розум чи Розум Розрізнення. (Відмінність між ними ледь вловима, тож ми цілком можемо об’єднати їх в одне поняття.)

У цьому віці ви вперше в житті відчуваєте, що перестали бути частиною цілого. Ви більше не поєднані з нескінченністю, а натомість стаєте відокремленою, автономною особистістю — саме так формується ваше «Я». Ви починаєте дивитися на світ через призму уявлень про «Себе» й «Іншого», «Суб’єкта» й «Об’єкта». «Інший» («Об’єкт») може бути мамою, татом, іншими людьми, тваринами, деревами, ріками, горами, Землею, Сонцем, вашою тінню, вашим тілом, будь-чим або будь-ким іншим у вашому житті — або навіть самим життям. Ви починаєте розуміти, що «Я — це не ти, ти — це не я», а також «Воно — не я. Я — це не воно».

Хоча ви не усвідомлюєте цей досвід (точно не в два роки), згодом ви починаєте відчувати певні ознаки цього відокремлення, а саме відчуття, що щось не так або чогось не вистачає.

Це може по-різному проявитися у вашому дорослому житті:
» Ви можете почуватися розгубленими.
» Ви можете відчути, що не знаєте, ким є насправді.
» Ви можете відчувати, ніби вас забули або позбавили чогось.
» Ви можете почуватися покинутими. (Маленьке уточнення: часто ви звинувачуєте в цьому інших людей — а кого ж іще, блін? — але насправді йдеться про те, кого чи що ви самі покинули ще в ранньому віці.)
» Ви можете відчувати безсилля через цю відокремленість і намагатися компенсувати це гонитвою за зовнішніми ознаками сили — грошима, славою чи (моє улюблене) світовим пануванням.
» Ви можете відчувати, що ви зовсім самі, що мусите самотужки боротися й оборонятися.

Якщо уважніше придивитися, те, чого нам так бракує і що ми весь час намагаємося компенсувати, — це наш уроджений зв’язок із самими собою. Ми з ним народилися, але згодом втратили його.

Духовні практики здебільшого прагнуть покласти край цьому відокремленню й повернути вас назад до вашої справжньої природи (або хто як це називає). Гіппі називають цей стан нірваною. Буддисти — просвітленням. Даоси — споконвічною силою. Прихильники нью-ейджу — колективною свідомістю. Прихильники медитації — не-мислячим розумом. Християни — християнською свідомістю. Кожна духовна традиція має свою назву.

Але при цьому Будда відомий своїм висловом: «Просвітлення — це омана».

Звісно, ви можете інколи (або навіть часто) бачити проблиски чогось, що перебуває за межами вашого Его чи Мислячого Розуму, але це не має жодного значення. Ви однаково повертатиметеся до них знову і знову. Ваше Его — це ваша людська доля. Усі мають Его. Саме з цієї відокремленості й народжується Страх.

ВІДОКРЕМЛЕНІСТЬ — ОСНОВА СТРАХУ

Де є хтось інший, є страх.
Кен Вілбур

Коли ми відокремлюємося від великого цілого, будь-що «інше» стає незвіданим та незрозумілим. Усе довкола нас – це люди і речі, яких ми не знаємо і не можемо осягнути. Ми стаємо вразливими, бо не розуміємо, чого від них чекати, адже будь-хто чи будь-що може нас скривдити.

Рептильний Мозок докладає всіх можливих зусиль, аби зменшити вашу вразливість. Він використовує Страх (іноді в комбінації з Гнівом) як основний інструмент для того, щоб захищати, захищати й захищати. Наш світ — незрозумілий, мінливий, нестабільний, тому Рептильний Мозок і Страх постійно пильнують і знову й знову допомагають вам дати цьому раду. Ви можете або усвідомлювати постійне лоскотання Страху у вашому тілі, або ні — і тоді ви навіть не уявляєте, про що це я весь час торочу. Але будьте впевнені: Страх завжди з вами.

Якщо ви у це не вірите — ви просто перебуваєте на стадії заперечення.

Один із механізмів виживання в цих умовах — це прагнення до повторення. Ви оточуєте себе якомога більшою кількістю звичних речей. Чому вам так подобається музика? Бо приспів повторюється знову і знову, повертаючи вас до знайомого, безпечного та втішного місця. Цілком можливо, що ви слухатимете одні й ті самі пісні впродовж усього життя.
Чому ви не розриваєте погані стосунки, живете роками в одній оселі, не змінюєте роботу або щороку обираєте один і той самий готель для відпустки? Бо звичні речі заспокоюють, навіть якщо йдеться про повторення того, що відбулося лише вчора. Для когось може бути стресом навіть пообідати в новому ресторані, не кажучи вже про зміну роботи чи розрив стосунків. Інші віддають перевагу всьому новому, і для них робити щоразу по-новому і є заспокійливою звичкою повторення.

Щоб притлумити відчуття дискомфорту і вразливості від зустрічі з незнайомим, ви можете намагатися контролювати все та всіх. Що більше речей ви контролюєте — як у зовнішньому світі (час, близькі, хобі, політика, результати вашої роботи й інше), так і у внутрішньому (ваші 10 000 голосів — коли й що вони можуть говорити) — то краще.

Ви також намагаєтесь усе зрозуміти. Ми, люди, дуже цінуємо все «наукове» й чіпляємося за «науково доведені факти», не мов за рятувальне коло. Загальновідома істина: усе, що не можна перевірити за допомогою науки, нічого не варте. Науково підтверджені факти дарують нам відчуття безпеки.

Ви намагаєтеся «з’ясувати», про що думає ваш партнер, чому ваш начальник каже те чи інше, як ідеально кататися на лижах, або навіть спробувати зрозуміти природу Страху. І все це лише для того, щоб не почуватися такими вразливими. Ось чому книжки про Страх здебільшого апелюють до науки у своїх поясненнях.

Усі ці звички, контроль і намагання все зрозуміти стає частиною вас самих — як ваші переконання, особиста історія й усе інше. І якщо щось із цього береться під сумнів — стережіться! Ви можете все втратити.

Але що це все означає? Що саме ви втрачаєте? Терпіння, спокій, самоконтроль — так, звісно. Але не тільки. Також ви втрачаєте звичні ідеї, на які ви вже начепили етикетку «правда»: наприклад, уявлення про самих себе, переконання, взагалі будь-що, що ви «знаєте». Саме тому, щоб зрозуміти Страх, треба відповісти на запитання: «Що саме стоїть на кону? Що я втрачаю?»

Припустімо, ви вважаєте себе досить впевненою людиною. Якщо хтось ставить під сумнів вашу впевненість, яку частину ваших уявлень про себе ви втрачаєте? Якщо хтось зневажливо говорить про вашу релігію, які з ваших переконань починають хитатися? Ви любите свого собаку і боїтеся його втратити. Ви звикли бути молодими, активними та привабливими — наскільки страшно буде це втрачати? Що ви втратите, якщо покалічитесь?

Ви можете потрапити у в’язницю (втрата свободи). Ви можете на все життя залишитися самотніми (втрата надії на зв’язок з іншою людиною). Ви можете раптово померти (втрата життя). Тут, правда, є одна цікава штука: якщо ви боїтеся висоти, то ви, найімовірніше, боїтеся не самої висоти. Піднімаючись на підйомнику на гору, ви боїтеся втратити над собою контроль, збожеволіти й стрибнути вниз.

А збожеволіти чи втратити весь цей звичний світ, який ви збудували навколо себе, — це зовсім погано, бо ви знову станете вразливими й незахищеними перед обличчям небезпеки.

Але насправді ви нічого не можете вдіяти. Рано чи пізно ви втратите все, що любите. Люди, захоплення, речі, стани свідомості чи навіть ваш здоровий глузд — усе це колись покине вас і абсолютно не на ваших умовах.
І ця думка вселяє в нас жах.