У Верховній Раді України лише 11,6% жінок. До складу восьмого скликання в листопаді 2014 року увійшли 423 депутати, 49 з яких жінки. Парламенти в усьому світі налічують в середньому 24,3% жінок, а в Скандинавії ця цифра сягає наближених до ідеалу 42,5%. Низька залученість українських жінок у політиці, як і в інших управлінських органах, має історичні причини.

Україна у складі Російської імперії однією з перших надала жінкам виборче право 1917 року. Раніше, ніж Швеція (1919), Франція (1944), США (1920), Італія (1946) та Нідерланди (1919). Того ж року соціалісти ухвалили декрет про абсолютну рівність жінок і чоловіків перед законом. Це означає, що українські жінки могли не тільки голосувати, а й навчатися, володіти майном і працювати.

Принцип рівноправності статей, який лежав в основі радянської політики, переріс у «подвійне навантаження» для жінок роботу і на підприємстві, і вдома. Ця традиція з радянських часів збереглась і донині.

69% українських чоловіків все ще вважають, що головна роль жінки піклуватися про родину та оселю. Дослідження гендерних стереотипів, проведене 2018 року, показує, що ідеальна жінка повинна бути поступливою, терпіти насилля, самостійно займатися дітьми та домашніми справами. Водночас дослідження щодо рівня насилля в українській політиці показує, що 59% жінок потерпають від проявів сексизму, 47% – від сексуальних домагань, 59% – від психологічного насильства, 58% – від словесних образ і 62% від приниження через соціальні мережі та ЗМІ. Такі дані дають зрозуміти, чому українські жінки не хочуть йти в політику.

Однак це не означає, що без політичної участі не можна впливати на зміни в країні. Ми запитали експерток, активісток, соціологинь та простих українок про те, яким вони бачать майбутнє жінок в українській політиці, як сприяють змінам і чому важливо використовувати своє право голосу.

Єлизавета, громадська діячка

«Вірю, що можу впливати на зміни в моїй країні. Активною громадською позицією, гуртуванням зусиль у відстоюванні права громади на безпечне життя. Починаючи зі спільних з сусідами прибирань і закінчуючи участю у відкритих дебатах. У вирішенні важливих питань допомагають соцмережі та робота професійного адвоката. Щоб змінювати щось, варто почати з небайдужості й відчуття особистої відповідальності за все, що відбувається навколо.

Я відчуваю, що право голосу таке ж необхідне, як право дихати чи споживати їжу. Це така ж потреба суспільної людини, тому його треба використовувати.

Від безпосередньої участі в політиці мене зупиняє повна розбалансованість владної вертикалі, моральне зубожіння більшості представників сучасного політикуму. З цієї причини я не бачу себе найближчим часом у політиці. Молодим жінкам пораджу лише одне своєю любов’ю і жіночим серцем зігріти і допомогти тим, хто цього потребує».

Дар’я, піар-менеджерка компанії соціальних комунікацій

«Низька залученість жінок в українській політиці це наслідок низької політичної культури, адже люди мислять стереотипами всюди, навіть у політиці. Вони не орієнтуються, чим саме займаються чиновники, і не можуть чітко пояснити, чому саме жінки не можуть бути в політиці. Також самі жінки недооцінюють себе та вважають, що це чоловіча справа, і не мають бажання в цьому бути задіяними. Виправити це можна не ухваленням квот чи законів, а саме змінами суспільних уявлень про політику і місце жінки в ній через культуру, рекламу, фільми, ЗМІ, літературу, школу.

Право голосу – це реальний шанс бути почутим, це розуміння, що твоя думка має значення. Важливо його використовувати, бо якщо ти громадянин держави, ти повинен не лише просити у неї щось, але і вкладати в неї, генерувати певні зміни, бути активним її діячем. Це громадянський обов’язок, яким не можна нехтувати.

Впливати на загальні зміни можна на рівні підписання петицій, участі в організаціях, обговореннях розподілу міського бюджету, інформування свого оточення. З чого почати? Скажу банально – почати з себе. Не чекати, поки хтось зверху почне щось робити. Почати діяти на рівні себе, своєї сім’ї, друзів. Ходити на голосування, займатись волонтерством, перестати смітити на вулиці, відмовитись від хутра, відвідування цирків, не давати хабарі навіть на рівні лікарів, прибирати за своїми тваринами, не порушувати правила дорожнього руху, поважати інших у громадському транспорті. Більш глобально йти працювати у сферу, яка може сприяти змінам: політика, ЗМІ, піар, благодійні організації.

Щоби привернути увагу до проблем, я поширюю інформацію в соціальних мережах, агітую своє оточення. У професійній діяльності звертаю увагу журналістів: пропоную теми для матеріалів, сюжетів телебачення і радіо, розсилаю анонси, організовую конференції, вуличні акції.

У політику хотіла б піти, але пізніше, в більш зрілому віці. Зараз заважає відсутність досвіду, потрібного соціального капіталу, доступу до потрібних каналів просування.

Молодим жінкам пораджу бути більш впевненими в собі та цікавитись, чим живе твоя країна та світ. Бути більш інформаційно та політично обізнаними. Брати участь у громадській діяльності».

Лариса, соціологиня

«Низька залученість жінок в українській політиці традиція політичної культури в Україні. Чоловіча більшість сприймається як норма, коли ми ідентифікуємо: політичний клас, парламент, уряд, політичних експертів, громадський сектор. Гендерна рівність залежить від активності самих жінок та державної політики. Ефективним може бути законодавчий рівень гендерних квот.

За наявності мотивації та соціально-культурного капіталу будь-яка людина може бути залучена до активної діяльності та впливати на зміни в країні.

Право голосу – це цивілізаційний вибір, підтверджений загальною декларацією прав людини ООН. Моє особисте право голосувати означає бути цивілізаційно компетентною, свідомою громадянкою та формувати громадянську культуру наступних поколінь.

Якщо хочете змінювати життя в своїй країні, треба не боятися набувати досвіду. Залучатися до громадських ініціатив у сфері, яка цікавить саме тебе, вміти бути відповідальною. Молодим жінкам пораджу вчитися, мати свої інтереси, вміти комунікувати та розвивати емоційний інтелект».

Тетяна, експертка з гендерних питань

«Одна з основних причин низької участі жінок у політиці стереотипне сприйняття жінки передусім як матері та дружини, «закріпленння» за нею відповідальності за приватну сферу й уявлення про політику як «нежіночу» справу. Змінити ситуацію можна через гендерну просвіту і систему гендерних квот. Молодим жінкам треба повірити в себе, довіряти самим собі, покладатися передусім на себе. Намагатися краще розуміти себе, власні потреби, інтереси та можливості. Сподіваюся, що у політиці з’являтиметься все більше жінок завдяки трансформації цінностей і змінам, які відбуваються у свідомості і жінок, і чоловіків.

Право голосу для мене це передусім участь у здійсненні влади, суб’єктність, і саме тому не треба його марнувати.

Я думаю, що кожна/кожен може більшою чи меншою мірою впливати на те, що в країні відбувається, і своїми діями стимулювати/долучатися до певних змін. Часто можна почути, що ми не можемо впливати і тим більше відповідати за те, що відбувається в державі, в нас відсутні необхідні ресурси та засоби. Я не згодна і вважаю, що починати потрібно з себе з власних маленьких і непомітних на перший погляд дій, що складаються в більш масштабні і видимі результати. Не смітити, допомагати за своїми можливостями тим, хто цього потребує, не проходити повз образи і несправедливість».

Єлизавета, емігрантка, яка повернулася до України

«Українські жінки-політики не викликають особливої довіри, вони недостатньо right-minded. Думаю, їх при владі мало не тому, що їх туди не пускають, а тому, що немає гідних.

Якщо і залучати жінок до політики, то тільки молодих, освічених феміністок. Треба змінювати мислення людей. Проводити гей-паради. Відстоювати права ЛГБТ. Love is the answer.

Почати треба, звісно ж, із самих себе. Читати, думати, ставити запитання. Вивчити базу міжнародних відносин і політики (це і філософія, і міжособистісне спілкування). Брати приклад із сусідів, бути відкритими до всього нового і нічого не боятись. Уміти відстоювати свою точку зору, не покладатися на інших, думати самостійно. Just keep up with modern ideas».

 

ілюстрації Єлизавета Холод