Жан Нікельс — солістка австрійського гурту KIDS N CATS, що цього року вперше виступить у Києві 3 серпня у «Мистецькому арсеналі». Гурт відомий своїми вірусними артвідео, що розхитують гендерні стереотипи, та фешенцирк-перформансами під час виступів. Для створення свого останнього альбому 11 Tracks Жан Нікельс разом із іншим учасником гурту рік подорожували навколо світу і написали по композиції у кожній з 11 країн, які відвідали. Частина композицій були створені разом із місцевими музикантками — японським жіночим панкгуртом, китайською попдівою, композиторкою з Тайваню.  

Вагомою частиною впізнаваного стилю KIDS N CATS є рефлексії щодо справедливого світу, де жінки матимуть можливість вільно розвивати та проявляти себе. Жан поділилася з нами своїми роздумами про роль мистецтва у досягненні феміністичної утопії.  

До музики я прийшла з театру, маю досвід роботи з ляльками. Для мене важливо, щоби концерт був не лише виконанням музики, а й шоу. Видовищність KIDS N CATS є ще одним способом передати наші ідеї світу. 

Ми думаємо багато про утопії — яким хочемо бачити суспільство. Нам подобається експериментувати з розхитуванням кордонів — одягатися дивним чином, сміятися з себе. Створювати подив — це наш спосіб деконструювати стереотипи. 

Мені здається, для мистецької спільноти більш властиво ставити під питання речі, до яких усі звикли. Наприклад, питання зовнішнього вигляду або поведінки жінок. Для мене дуже феміністичним є глибоке прагнення бути собою, що б це не означало. Я хочу не лише говорити у текстах, а і показати людям, що жінка може бути, якою захоче.

Інколи я стаю зовсім навіженою на сцені. Для жінок важливо проявляти злість, бо суспільство засуджує жіночу злість, називаючи її істерикою. Суспільство каже жінкам бути спокійними. Для декого важливо побачити на сцені, як виглядає зла жінка, щоби дозволити собі теж відчувати злість.

Люди бувають шоковані, коли бачать нас вперше. Вони думають: «Що це було?». Ми виглядаємо химерно і поводимося голосно. І це як вибух. 

Думаю, важливо створювати рольові моделі, де жінки можуть виразити себе через музику. На одному з останніх фестивалів у Відні було 80% чоловіків у лайнапі. Виправдання, що жінок немає — це абсолютна неправда. Серед техніків теж мало жінок — ця сфера так само потребує збалансованості. Коли ми їздили в турі Японією, у нас були лише жінки-техніки. І вони були найкращими техніками, яких ми колись зустрічали. 

Я думаю неефективно показувати пальцем і казати: «Не роби цього», «Роби це», «Ти чиниш погано», «Тобі потрібно робити це і це». Думаю, моралізаторство не є хорошим підходом. Він не веде до результатів. Я б не робила чогось, якщо мене до цього змушували. Мені не подобається тиск. Значно більше надихає, коли ти бачиш людину, яка щось робить і вона щаслива. Якщо ця людина рефлексує і ставить під питання речі, і відчуває себе комфортно з собою. Це є найбільш ефективним способом змінити світ. 

Наш найвідоміший відеокліп Tip Tip містить фрагмент, який зроблений ніби це ютюб-туторіал з догляду за волоссям на ногах. Ми не говоримо, що людина має робити зі своїм тілом. Просто сміємося зі стереотипів і обмежень. 

Якось у нас виникла ідея створити кліп як промо продукту, що не існує. Так виникло відео для пісні Air. Ми поїхали на природу для зйомок і потім поставили ціни на все — качку, на нас самих. Ніби все це на продаж. Ми використали мову, яка не існує, щоб підписати ціни на все. Наш меседж був — ти не можеш поставити ціну на день або природу, або спілкування. Але саме це часто є образами, через які намагаються продати певні продукти, створюючи картинку образу життя.

Наша басистка любить полденс. Часто полденс сприймається як щось сексуалізоване, пов’язане із стриптизом. Але для неї це звичайний спорт, де можна розім’ятися. Ми подумали, що цікаво поставити полденс за межі сексуалізованого танцю. Показати як щось для власного задоволення. Ми зробили відео для композиції France, де вона грає на басу під час того, як танцює. 

Коли я на сцені, відчуваю себе справжньою собою. Я позбуваюся контролю. Не переймаюся, чи я раптом не занадто голосна чи не займаю забагато простору. Я просто дозволяю собі проявляти ті частини себе, яким у звичайному житті може не бути місця. 

Зараз ми підходимо до етапу, коли починаємо боятися того, що можемо сказати і що не можемо. Я думаю багато над цією темою. Ми намагаємося нікого не образити. Але це неможливо — ніколи нікого не ображати. Для мене важливо бути достатньо відкритою, щоби ставити запитання і вільно говорити.

Музика і мистецтво грають тут важливо роль. Це простір, де можна передати людям емоції, надихнути. Це простір, де можна бути вільними. У суспільстві існує стільки правил. У мистецтві ти можеш говорити від тієї частини себе, яка не знаходить місця в інших видах спілкування, і змінити чиєсь сприйняття. Думаю, це найбільша сила мистецтва.