Якщо спитати, що таке любов, то чи не кожен скаже щось своє.

Щось таке величне і поетичне або миле, як на фантиках із жуйок. Та оскільки мені сказати велике й поетичне не вдається, спробую-но я трохи заземлитися. Звісно ж, усі почуття людини — це великий конструктор різних процесів всередині організму на 3000+ деталей, і повністю скласти його навряд чи вдасться, але любов більшою мірою може бути пояснена хімією.

Для початку згадаємо останнє ваше вподобання. Пам’ятаєте прискорене серцебиття, «метелики в животі», якусь маячню, яка так і сиплеться з вашого рота? Ні? Не вірю, що я одна така буваю. Це все добро — не поклик серця, це все у нашій голові. Саме мозок змушує наше серце битися частіше, а рот — ліпити всякі дурниці, перед тим як подумати.

Гелен Фішер, що вивчала закоханих багато-багато років, виділяє три категорії любові: пристрасть, закоханість і прив’язаність.

Отже, пристрасть.

На перший погляд, тут все дуже банально — бажання сексуального задоволення і породжує пристрасть. А бажання сексу також не прийшло нізвідки, а сформувалось еволюційно: одна з наших базових потреб — розмножуватися, щоби вижити і зробити свій вклад в увіковічнення нашого виду (можливо, дурня це все, але щонайменше воно так починалось).

За сексуальний потяг відповідальний гіпоталамус — такий малесенький відросток (набагато менший за апендикс і набагато важливіший) у головному мозку. Саме він стимулює вироблення тестостерону й естрогену яєчниками та тестикулами. Тестостерон — підвищує лібідо майже миттєво, естроген має більш приховану дію, та зазвичай збільшення рівня естрогену підвищує сексуальний потяг у жінок. Отож, трохи тестостерону, дрібку естрогену і маємо напій для сексу.

Закоханість

І тут ми говоримо не лише про сексуальний аспект, тому все менш прозаїчно, аніж із пристрастю. Потяг контролюється механізмом «нагороди» в нашому мозку, що може пояснити стан всепоглинальної закоханості перші кілька тижнів чи навіть місяців.

Відповідальними за це є наш давній знайомий допамін і його друг норадреналін. Допамін синтезується гіпоталамусом, як медаль, тоді, коли ми робимо щось хороше. У випадку закоханості — це побачення і секс із коханими. Коктейль з допаміну і норадреналіну вводить нас у напів ейфоричний стан, що змінюється підвищеною тривожністю, коливаннями апетиту та безсонням. Тому коли кажуть, що закохатись — це коли не можеш спати, їсти, — знайте, кажуть правду. На томографії мозку, до речі, видно, що хвостате ядро (один із центрів винагороди) шалено мигає, якщо людина дивиться на фото об’єкта закоханості.

А також закоханість, як виявилось, — не про щастя. Процес закоханості викликає пригнічення синтезу серотоніну, що щиросердно виконує функцію регуляції настрою та частково відповідає за апетит. Тим самим закоханість робить нас схожими з людьми, що страждають обсесивно-компульсивними розладами.

Хочете закохатись вже і зараз? Намішайте допаміну з норадреналіном, приправте червоним вином, апельсиновою цедрою — і готово!

Прив’язаність

Прив’язаність, як нам відомо, — один із чи не найважливіших факторів розвитку довготривалих стосунків. Поки пристрасть та закоханість почуття досить обмежені об’єктом захоплення та досить швидко минають (це про закоханість, бо довелося б лікуватись, якби таке добро тривало роками), то прив’язаність регулює дружні відносини, соціальну взаємодію, спільну відповідальність. Тобто все те, що здається достобіса нудним, коли ти закоханий.

До прив’язаності нас схиляє окситоцин та вазопресин. Наприклад, вивчаючи моногамних полівок, виявили, що під час спаровування в них виробляється окситоцин та вазопресин для подальшого формування пари. Якщо ж заблокувати рецептори цих гормонів, пари не буде. Та вчені на цьому не зупинились і почали вводити полівкам гормони просто в мозок, щоби дослідити, чи введення гормонів штовхне мишей у прірву довготривалих стосунків. І виявилось, що так — полівки жіночої статі реагували на окситоцин, а миші-джентльмени на вазопресин. Дія цих гормонів на осіб трохи вище рангом за мишок досліджується, кажуть, що в майбутньому це допоможе нам зрозуміти, чому жінки і чоловіки по-різному переживають розрив.

Любов зла

Незважаючи на чудесну картину з допаміну, окситоцину, норадреналіну і всього, про що я там згадала вище, любов — ще та сволота. На блюдці з любов’ю наш мозок зазвичай подає нам заздрість, нераціональну поведінку, перепади настрою. Тобто виглядає так, що чудо-коктейль має трохи побічки.

Допамін, окрім винагороди, відповідає за залежності. Наприклад, на знімках головного мозку людини побачили, що в закоханих мигають ті ж частини мозку, що й в кокаїнозалежних. Тобто закоханість для нашого мозку — всього лише різновид залежності: цукерки, кокаїн, отой хлопець із блакитними очима — все одно. Тому і розрив на стадії закоханості сприймається дуже гостро — як кинути курити в один день.

З окситоцином все схоже — що забагато, то нездорово, кажуть мудрі люди, і ми мусимо погодитись. Окситоцин забезпечує нас прихильністю лише до суб’єктів нашої любові — всі, хто виходять за рамки маленького світу кохання, перетворюються на потенційних ворогів.
Більше того, любов нас трохи притуплює, принаймні спочатку. Сексуальне бажання приглушує ті частини головного мозку, що відповідають за критичне мислення і раціональну поведінку. У вас було таке, що мізки відібрало зовсім? Ні. А от Шекспір частенько про таке писав. Тому уважніше там із любов’ю, добре?