Криш Рагхав – ілюстратор та письменник із Пекіна. Він один із яскравих представників відносно нової течії – документального комікс-репортажу та готує до видання ілюстровану історію підпільної музики в Китаї. Але коли в КНР стався спалах епідемії коронавірусу Covid-19, мільйони людей опинилися у блокаді у власних будинках, гостро постало питання харчування за умов ізоляції. Так виникла зовсім нова культура спілкування та споживання їжі під час карантину. Криш Рагхав зробив та оприлюднив у The New Yorker серію коміксів про те, як жити та харчуватися, коли ви замкнуті у чотирьох стінах.

На дворі – лютий 2020-го, та на популярному китайському кулінарному сайті Xiachufang з’являється щось незвичне та нове.

Замість звичних фото ідеальних кейків та складних страв публікуються тисячі найпростіших рецептів, експерименти у готуванні та варіанти їжі для виживання. У багатьох навіть немає інструкцій – це радше щоденники, блоги, розповіді про життя під час карантину через Covid-19.

Коли понад 750 млн людей опинилися під забороною пересування, Xiachufang перетворився на платформу на кшталт LiveJournal. Кухня стала втіхою.

Відповіді на запитання “Що і як готувати під час карантину?” прийшли з мільйонів домівок, кімнат, квартир та будинків у всій країні. Так виникла нова кухня зі своїми правилами, нормами та смаками.

Назвемо її карантинова кухня.

Покоління 90-х, яке користується сайтами типу Xiachufang, не таке, що зазвичай готує вдома. Їхнє життя цілковито присвячено роботі та кар’єрі.

Вони покладаються на швидкі та доступні додатки та онлайн-сервіси доставки їжі, лише іноді заглядаючи на кухню.

А споживання їжі у колі друзів та родини є для них ознакою “гарного життя”.

Коли карантин через Covid-19 позбавив їх цього, відповіддю стала карантинова кухня, яка допомагає відновити соціальні зв’язки усіма доступними та можливими засобами.

Карантинова кухня базується на надлишку вільного часу та дефіциті продуктів. Це надзвичайна презентація найпростіших страв.

Багато з кулінарів цієї кухні готують вперше у житті. Це досвід спроб та помилок, але також – задоволення та захоплення процесом.

Обмін досвідом онлайн не менш важливий, ніж сама їжа.

Це сигнали, що випромінюється з цілковитої ізоляції, ніби радіощоденники з загубленого космічного корабля.

 

Це спроба відтворити товариськість спільного вживання їжі. Відповідь на нудьгу та відпочинок від постійного нервового переглядання новин та апдейтів про коронавірус.

Адепти карантинової кухні люблять домагатися складних результатів із найпростіших інгредієнтів.

Їжа стає для них мистецтвом.

Існує багато вказівок та відеогайдів, що замовляти та купувати у крамницях. Вуглеводи, особливо вермішель швидкого приготування, є основним раціоном харчування.

Регіональні звички йдуть на другий план, і південно-китайські родини переймають стиль кухні північного Китаю. І всі намагаються створити свою особисту версію уханьської гострої локшини.

Китайські соціальні мережі Douyin, Weibo, Bilibili перетворилися на кулінарні книги. Перегляд чужих рецептів та читання гастрощоденників під карантином замінюють похід до супермаркету.

Ми звикли уявляти китайський інтернет полем битви між активистами та цензорами, закутими у вічному конфлікті та протистоянні. Але для багатьох він також є затишним та заспокійливим місцем, не менш знайомим, ніж власна кухня.

Карантинова кухня увібрала їхню нудьгу, їхню самотність, їхню креативність, їхнє бажання до зв’язку та соціалізації, незважаючи на паніку та занепокоєння через вірус.

Вони перетворюють свою зону ізоляції на ігровий майданчик, а надлишок часу – на можливість навчитися готувати.

Рецепти на Xiachufang, відео на Bilibili, пости та хештеги на Weibo сортують та збирають інформацію. Але це також віконце в життя під карантином, повне тривоги та занепокоєння, для покоління 90-х.

Страва за стравою вони фіксують момент, коли їхнє майбутнє вислизає та стає безкінечним теперішнім, яке будь-якого моменту може перетворитися на апокаліптичне завтра.

У відповідь вони готують, експериментують, діляться, вчаться та стають кращими.

Вони чинять опір страху загубитися у часі та місці, захищаючись банальністю щоденного життя…

…і знаходять на кухні тимчасовий притулок від тиші завмерлого життя та меланхолії за вікнами.