Inspirational Talk «Girls in Science and Technology» – це перша подія із циклу відкритих зустрічей у рамках глобальної ініціативи ЮНІСЕФ «GenerationUnlimited». 

На першій зустрічі напередодні Міжнародного жіночого дня організатори хотіли насамперед надихнути українських дівчат, похитнути гендерні стереотипи та показати рольові моделі, яких може бракувати у звичному середовищі – успішних жінок із сфери науки. 

Українські науковиці не лише роблять відкриття, а ще й захопливо про них говорять – так, що одразу хочеться дізнатися більше про ту чи іншу галузь. Ми записали найцікавіші їхні цитати.

Олена Компанієць

Астрофізикиня, співробітниця Головної астрономічної обсерваторії НАН України

Захоплення космосом у мене з дитинства, а ще я дуже люблю «Зоряні війни». Коли була маленькою і дивилася одну з перших частин, думала, що це все відбувається насправді. Один із найяскравіших спогадів дитинства – енциклопедія, яку подарував тато, коли я тільки навчилася читати.

Наука – це завжди дуже весело й цікаво. Відповідно до того, як ви підростаєте, отримуєте все більше й більше інформації, водночас змінюється ваше уявлення про Всесвіт. Це, мабуть, у науці мені подобається найбільше. Ти вчишся спочатку в школі, потім у бакалавріаті, потім у магістратурі, після цього приходиш до обсерваторії та розумієш, що ознайомився тільки з вершиною айсберга. І все найцікавіше ще попереду.

Я до дев’ятого класу взагалі не знала фізики та математики. Уявіть, що під час вступу до фізмат-ліцею склала екзамен із математики на два з дванадцяти балів, а перші півроку регулярно отримувала двійки. До цього була переконана, що математика не потрібна, адже астрономія – це ж планети, я подивлюся в телескоп, побачу щось гарне і буду робити з того науку.

Математика – це як абетка у фізиці. Без неї неможливо скласти рівняння чи щось розв’язати. У мові ми використовуємо букви, щоб скласти слова і комунікувати, така сама роль математики у фізиці. Мій приклад показує, якщо є проблеми із математикою – нічого страшного. Її можна вивчити.

На першому курсі ми, астрономи, вчилися разом із ядерниками, в групі було дві дівчини і 22 хлопці. Одна дівчина на кафедрі астрономії – це я, і моя подруга – одна дівчина на кафедрі ядерної фізики. Проте якоїсь жорсткої гендерної дискримінації не можу пригадати. Можливо, вона була, але я її не помічала. Думаю, це не те, на що ви маєте витрачати свій власний ресурс.

У психології є таке поняття, як позитивний якір – речі, згадка про які з негативного, пригніченого стану повернуть у позитив. У мене багато позитивних якорів. Наприклад, робота з дітьми – люблю розповідати їм щось цікавеньке.

З дитинства мій головний позитивний якір – зоряне небо. Коли стає дуже погано, я дивлюся на зірочки. І думаю про те, що в Галактиці – мільярди зірок. Земля обертається навколо одного Сонечка, а їх – мільярди. І галактик мільярди. Кажу собі: «І ти тільки уяви, що там може бути. І це все треба дослідити, а ти тут сумуєш. Не треба».

Марія Павловська

Українська дослідниця, співробітниця Національного антарктичного наукового центру МОН

Моє захоплення наукою почалося з астрономії та фізики. У мене була неймовірно цікава бабуся, яка дуже добре знала математику і фізику. Бабуся-інженерка мріяла з мене виростити одночасно і балерину, і фізика-астронома. І тому вона в мене дуже сильно вкладала. А ще бабуся надзвичайно цікаво розповідала про космос, про планети. У мене була стара підзорна труба, в неї нічого не було видно, але я дивилась на зірки й уявляла, що дуже багато всього цікавого бачу.

Я навчалася в гуманітарному класі, і батьки вирішили, що для дівчинки краще вивчати філологію, це якось логічно і правильно. Я планувала вступати на німецьку філологію, але перед тим зайшла до Києво-Могилянської академії, і мені в приймальній комісії кажуть: «Слухайте, в нас тут є програма з екології. У них такі експедиції, такі практики! Просто бомба!» Я зацікавилася і вступила.

Витягла щасливий квиток, вступивши на екологію, бо одразу потрапила в оточення дуже цікавих людей. На той момент були фантастичні викладачі, які розказували класичні речі з зоології чи ботаніки дивовижним чином, – хотілось займатися цим все життя.

Я прагнула брати участь у реальних наукових проєктах, але тоді їх майже не було в галузі екології в Україні. Знайшла Євгена Дикого, який досліджував Чорне море, до речі, він зараз мій начальник, та почала їздити в експедиції. Я виконувала будь-яку роботу – розбирала водорості, пірнала з аквалангом та діставала ті водорості. Робила все, що просили, і мала задоволення бачити, що ми отримуємо реальні дані для реального проєкту, який потім опублікують.

Шукала можливості для подальшого навчання та поїхала до Швеції. Після двох років вирішила повернутися до України, навіть не розглядала інших варіантів. Мої одногрупники запитували: «Боже мій, навіщо?», в їхньому уявленні Україна була чимось набагато страшнішим, ніж вона була і є. Я жодного разу не пошкодувала, в Україні в науці цікаво тим, що ми деякі речі тільки розбудовуємо. Фактично ми ті покоління, які будують освіту та науку в Україні.

Зараз працюю в Антарктичному центрі та обожнюю досліджувати океан. Моя велика пристрасть – екологія води та океану. Тому я працюю не тільки в Антарктиді, а ще й поближче – займаюся Чорним морем. Воно таке саме цікаве, як і Південний океан.

Антарктида – це такий пульс планети, де найбільше відчувається зміна клімату. Невідомо наразі, наскільки це зумовлено людиною, але зміни точно відбуваються. Якщо ми досліджуємо стан середовища в Антарктиді, то можемо моделювати ці процеси, робити передбачення, що буде з нашою планетою, з нашими океанами у майбутньому. Антарктида – природна лабораторія, де можна вивчати безліч процесів, коли приїжджаєш, відчуваєш себе гостем серед дикої природи.

Раніше жінкам дійсно було важко потрапити до Антарктиди. Це не було заборонено. Можна було подаватися на конкурс, але комісія на той момент складалася з заангажованих людей і вони надавали перевагу чоловікам. Але зараз жінки їздять у експедиції. Їхній приклад показує, що нічого страшного в цьому немає. Жіночий організм нічим не відрізняється від чоловічого, і якщо людина фізично здорова, то для неї немає жодних перепон.

Моїй доньці нині шість років, і мені подобається бути для неї прикладом. Я для неї кльова мама, і вона постійно про це каже. Вона розказувала в садочку, коли я була в експедиції, що «моя мама плаває на великому кораблі». Всі думали, що мала вигадує, але потім спитали в мене, і я підтвердила.

Запам’ятовуйте свої перемоги. Щоразу, коли ви навіть щось маленьке все ж таки змогли, зробили, обов’язково це запам’ятайте і згадуйте наступного разу, коли зустрінете наступну скляну стелю, тому що вони траплятимуться час від часу. Але, якщо пам’ятаєш, що колись змогла, то це тобі дає колосальну силу зробити це ще раз.

Дарія Лосева

Молекулярна біологиня, генетикиня

З дитинства мені подобалося все, що пов’язане з медициною, біологією, людиною та її фізіологією – розрізала ляльок, бо думала, що буду хірургом, мені було цікаво, що всередині. Я народилася в сім’ї лікаря, тому розглядала різні атласи з різноманітними історіями і фотографіями, і мене це дійсно надихало. Найкраща прогулянка була до мами на роботу в лікарню.

Обожнюю генетику – коли клонували вівцю Доллі, я дійсно переймалася. Вирізала замітки з газет, відслідковувала усі сюжети на телебаченні, для мене це було неймовірно цікаво. На той час не було такого необмеженого доступу до інформації, як зараз.

Англійську мову нині не просто треба вчити, вона має бути як друга рідна. Я не знаю, як можна в сучасному світі жити без англійської мови. Ви не будете спеціалістом у жодній галузі, не лише в науці, якщо не можете вільно читати та сприймати інформацію англійською.

Напрацьовуйте софт-скіли, наприклад, вміння спілкуватися та презентувати свій проєкт. В Америці я бачила, як місцеві винахідники можуть найпростішу ідею презентувати так, щоб усі подумали, що це неймовірно – ти вже закоханий в неї, хочеш, щоб саме вона отримала приз. Наші співвітчизники з дуже крутими ідеями та новими поглядами іноді отримують менші нагороди лише через те, що говорять менш захопливо.

Дуже круто, коли у вас є ідея, яка може надихнути індустрію стартапів. Якщо ви розумієте, що ця ідея може вирішити якусь проблему, змінить життя людей та в ній є бізнес-складова, тоді краще пробувати втілювати у життя. Зараз дуже гарно розвивається напрямок інкубаторів, і в Україні так само. У них можна зрозуміти, як свою ідею гарно запакувати і потім реалізувати.

Зараз я схиляюся до думки, що займатися водночас наукою та бізнесом фактично неможливо. Якщо у вас є лідерські якості або класна ідея, вам потрібно знайти людей, які знатимуть, що таке маркетинг, які вмітимуть вибудовувати бізнес-процеси. Тоді можна поєднувати свою наукову кар’єру та бути партнером у стартапі.

Оксана Півень

Докторка біологічних наук, дослідниця Інституту молекулярної біології і генетики НАН України

Я не кардіолог, не лікар, я молекулярний генетик – вивчаю гени в серці. Ми працюємо з лабораторними тваринами. Маємо унікальну колекцію мишей, яким вживлено умовний нокаут гену. Уявіть собі, що у вас є мишка, ви чітко знаєте якийсь певний ген і маєте інструмент, щоб вимкнути цей ген тільки у неї в серці. Далі зможете аналізувати, що відбувається з цією мишкою, чи може жити без цього гену, наскільки добре вона житиме.

Наука для мене – це величезний квест, де мало мати класичні знання. Ви повинні правильно поставити запитання, яке випливає з того, що ви вже знаєте, розуміти, що саме хочете з’ясувати. Далі вирішити, що треба зробити для того, щоб дослідити це чи інше питання. Робити перший, другий, третій, четвертий, п’ятий крок, і коли виходить не те, на що очікували, – змінювати план. Тому це постійний квест та дуже захопливий пошук. Коли знаходиш відповіді, які ще ніхто не знає, це нереально мотивує.

У кожного своя особиста історія, не можна калькувати чужий досвід. Я народилася у селі в Запорізькій області. Любила біологію з дитинства. Батьки працювали в дотичній галузі, тому вдома було багато книжок та атласів. Після школи постало питання вступу, обирала між біологією та мистецтвом. Кожне покоління росте під впливом своїх стереотипів, мої батьки не стали винятком, вважаючи, що «художник – це не професія». Тому навчалася у Мелітопольському педагогічному інституті на вчителя біології. Після цього працювала в Інституті біорізноманіття наземних та водних екосистем півдня України. Була на польових виїздах, ловила жаб та ящірок. Це захопливі спогади на все життя. Потім збагнула, що хочу займатися генетикою людини.

На своєму досвіді знаю, що не треба боятися – треба йти до своєї мети. Я – дівчина з якогось там далекого села, з педінституту в Мелітополі, без великих можливостей на старті, обійшла ніжками три різних інститути зі словами: «Доброго дня, я хочу бути генетиком». В одному мене чемно послали, в другому – поспівчували, а в третьому сказали: «Спробуйте».

Мені пощастило, з сексизмом я стикнулася лише раз, коли навчалася в інституті. Викладач логіки стверджував, що студентка апріорі не може знати логіку більше, ніж на «4». Було дуже неприємно, коли я вирішила завдання собі і сусіду, він отримав «5», а я – «3».

Жінці дійсно важче реалізувати себе в науці. Особливо, якщо ви прагнете досягти певних рівнів, стати керівником лабораторії чи департаменту. Часто знак «Стоп» ставлять самі жінки через стереотипи й оточення, в якому вони виросли та сформувалися. Жінки можуть приглушувати свої лідерські якості, адже постійно чують «Та що тобі ще треба? Йдеш до інституту, щоб вийти заміж. Головне – заміж там вийти» або «Що тобі ще там треба? І так у тебе аж цілий PhD. Хороша робота – сиди собі та чай пий, куди ти висовуєшся?».

Я не з тих, хто приглушує. Тому я тут і тому я та, хто є. Мені було цікаво і хотілося отримати PhD. Мені хотілося зробити і докторську. Мені хотілося і лабораторію. Мені хотілося писати й отримувати гранти. Я розвиваю свої наукові думки та ідеї. Можливо, крейзі, можливо, класні. Це тільки час покаже.

Юлія Безвершенко

Українська вчена у галузі теоретичної фізики

Якщо ви зловите справжнього науковця хоч уночі, хоч у дощ та вітер, хоч шалено втомленого, і запитаєте, що нового в роботі, його просто перемкне, він буде в повному неадекваті махати руками та писати крейдою на асфальті формули, розповідаючи вам про роботу. Це значить, що людина дуже заглиблена в те, що робить, та насправді отримує кайф від усього. Це такі речі, які не купуються за гроші. Може бути класна зарплата, а людина в такому вигорілому стані, що її нічого не мотивує. Вона ходить до коучів, психологів і шукає сенс життя.

В Україні фінансування науки дуже погане, вона справді на останніх місцях серед державних пріоритетів. У нас в інституті може бути взимку +10, в мене колись сніжок лежав на підвіконні.

Наука – спосіб подовжити собі дитинство. Ми народжуємося дослідниками. Завдяки тому, що дитина бачить і пробує, формується її уявлення про світ. Потім вже дитина починає чути: «Ходити треба так, те не чіпай, воно брудне, виплюнь каку, не лягай на асфальт, відпусти мурашку». Згодом до цього процесу створення рамок долучається школа. Людям, які починають займатися наукою, ніби знову дають дозвіл – повзати, ловити жаб, кому що було ближче. Дозволяють повертатися в цей стан дослідження.

У науковців глибинна мотивація. Вони є тим фарватером, який просуває людство вперед, інакше ми з вами досі сиділи би в печері. Ці люди досліджують заради досліджень, заради кайфу пізнання. Із такої справжньої мотивації, справжнього драйву і проростають справжні результати.

Не треба сприймати вибір професії стовідсотково на все життя. Умовно кажучи, будете лікарем і більше ніким не зможете стати. Це не так, але треба розуміти, що від того, наскільки ваша перша освіта надасть фундаментальні знання, наскільки вам буде складно, але в кайф вчитися, настільки більше можливостей перед вами відкривається. Використовуючи напрацьовані інструменти, ви побачите нові ландшафти. У будь-якій спеціальності ви можете самореалізуватися, якщо будете працювати та отримувати задоволення. Не давайте стереотипам заважати вам пробувати. Я закликаю не знижувати планку, не казати «я же дєвочка, я же жінка», або «я живу в маленькому місті».

В Україні після травматичних 90-х, коли найбільш розумні люди були найбільш злиденними, і з картатими сумками їздили за кордон і тягали на собі якісь шкарпетки на продаж, закріпилося уявлення, що розумні професії – не дуже й потрібні. На Заході ви можете отримати PhD, а потім займатися будь-чим. Але той факт, що у вас є PhD, всьому людству пояснює, що ви достатньо розумна людина та маєте системні знання.

Мозок – це м’яз, якщо він у вас навчений опрацьовувати складну інформацію, розв’язувати системні задачі, ви просто багато та довго ним працювали, то потім для вас немає неможливого. Будь що нове – це просто задача на вирішення, якій треба приділити час.

Якщо є люди, які цілеспрямовано вас дискримінують, ставлять погані оцінки, не дають вам просуватись – це токсичне середовище. Треба думати, що з цим робити і здійснювати, адже за таких умов неможливо реалізуватися.

 

Коли мене питають, чи відчувала я дискримінацію, відповідаю: «Ви знаєте, може, вона й була, але я її не помічала. Це були проблеми тих, хто намагався мене якось образити». Можливо, це один із найкращих рецептів – не реагувати на щось.

 

Наступна зустріч планується з жінками, які працюють у сфері IT-технологій, а потім – із дипломатками. Слідкуйте за оновленнями на сторінці ЮНІСЕФ. 

Фото надані освітнім проектом Stem is Fem