Світ захопив ворог під назвою Covid-19. Мільйони людей опинилися «під арештом» у власних домівках. Хтось цілими днями читає тривожні новини, паралельно переглядаючи відео італійців, які співають і танцюють на балконах. Інші активно займаються самоосвітою та проходять десятий вебінар про успішний успіх. Хтось турбується про сімейне життя Джигана та читає дописи блогерів зі списками книг та серіалів, а деякі згадали, що готувати їсти – це не лише замовити телефоном піцу та розігріти котлету по-київськи в мікрохвильовці.

Але є категорія людей,  які опинилися в особливих умовах – це батьки, передусім – мами. Тож чим займаються сучасні мами під час карантину?

Онисія, перекладачка-фрілансерка, 26 років

Наш карантин почався з реанімації. У молодшого сина після кількох днів ГРВІ стрімко піднялася температура, почалися фебрильні судоми й дитина перестала дихати. Далі – штучне дихання (чоловік не розгубився), швидка, уколи, киснева маска та госпіталізація у відділення інтенсивної терапії. Словом «страшно» наші почуття того дня не описати.

Зараз усе налагодилося, ми вже у звичайному відділенні, лікуємо обструктивний бронхіт. Тут багато розваг: крапельниці, інгаляції, дренажний масаж, дихальна гімнастика (дуємо бульбашки через трубочку). Ходимо на другий поверх дивитися на рибок в акваріумі. Дуже весело, є чим зайняти дитину, але такий вид дозвілля я не рекомендую. 🙂

Анастасія, директорка альтернативної школи, 30 років

Раніше я вважала, що ускладнити моє життя може лише народження нової дитини. Але ні. Темп та багатозадачність не мають меж. Я – директорка альтернативної школи, дружина, мама трьох дітей, одна з яких – хоумскулер, господарка цуценяти лабрадора, і в мене не виникає запитань «чим би себе зайняти під час карантину?» або «а чи не вивчити мені нову мову?».

Наразі ми перевели школу на дистанційне навчання. А це означає, що всі уроки проводяться онлайн. Мені доводиться вигадувати різні «тихі ігри» для своїх дітей, аби вони дали можливість спокійно записати черговий відеоурок для учнів. Іноді ми знімаємо по сім дублів, адже час від часу процес переривають прохання молодшої на кшталт «закінчилося печиво» або щось більш інтимне.

Нашу сім’ю помітно здалека: двоє дітей, візок із наймолодшою Мартою й не зовсім вихований лабрадор. Це привертає увагу навіть більше, аніж маска та рукавички, які мені довелось пошити власноруч через брак розмірів.

А ще моя старша донька на дистанційному навчанні, і саме на час карантину припав контрольний тиждень. Тепер ми усією сім’єю закінчуємо другий клас. Виявляється, таблицю множення можна вивчити навіть у 2,5 роки.

Найголовніша проблема багатодітної мами, яка працює під час карантину, – зовсім не ізоляція, не брак спілкування (цього в мене вдосталь), а їжа. Багато їжі. Щодня доводиться готувати по декілька страв. На щастя, мої діти не надто перебірливі, а у гіпермаркетах працює доставка продуктів.

Катерина, копірайтерка, 27 років

Кажуть, що карантин не може вважатися повноцінним, якщо ви жодного разу не зробили репост відео італійської бабусі, фото Хоакіна Фенікса, якому жінка дезінфікує руки, та не опублікували селфі в масці. Я, як законослухняна користувачка соцмереж, поставилася до цього відповідально й зробила навіть більше – написала два дописи на цю тему. А ще – двічі сходила до супермаркету за продуктами «на два тижні» та продезінфікувала ліфт нашого будинку.

Жарти жартами, а карантин із двома дітьми – ще те випробування. Проте для мене воно обернулося курортом. Причина тому – батьки, які приїхали погратися зі своїми онуками.

Загалом моє життя майже не змінилось, окрім самоізоляції та підвищеного рівня тривожності. Протягом останніх двох років я працюю дистанційно, тому мій стаціонарний офіс, ліжко або диван, нікуди не зникли. Я, як і раніше, комунікую з клієнтами онлайн та активно займаюся своєю звичною маркетинговою роботою. А ще завдяки батькам, які взяли на себе деякі побутові питання, в мене з’явилося багато вільного часу. Тому значну частину сил я спрямувала на вдосконалення навичок водіння. Майже кожного дня ми їздимо в ліси та парки, де немає людей та чутно спів пташок. Результат – щасливі діти, налякані пішоходи та задоволені батьки.

Катя, дизайнерка інтер’єрів, 31 рік (застрягла в Таїланді з дитиною)

Та що ви знаєте про карантин на острові з дитиною, чоловіком та двома бабусями? Погоджуюсь, звучить привабливо. Насправді ж – справжнісінька халепа. Коли твоєму шилопопу чотири роки і він хоче 24/7 часу проводити з тобою, навіть якщо це суперечить усім законам приватного простору, а бабусі киснуть у морі так довго, що їх вже можна подавати замість тараньки, чоловік стабільно веде листування з консулом/авіакомпаніями/реєструється 100500 разів у якійсь програмі та заповнює щодня нові форми, щоби нас коли-небудь таки вивезли з цього манго-раю, то реальність видається не такою вже й казковою.

Затягти в море дитину – це як відвести в садок. Спочатку період заперечення: «Не буду, не хочу, я краще тут посиджу, не буду тобі заважати, і взагалі – я рахую геконів, не відволікай!», а потім неможливо витягти: «Не хочу, губи ще не сині, то мене просто так трясе, я не змерз!».

День у Таїланді дуже короткий. О 6 ранку прокидається наймолодший та біжить до найстарших, бо їм усім якогось Будди не спиться, а ти починаєш стягувати себе з мокрого ліжка, бо на вулиці стабільно 30 градусів.

До обіду ми зазвичай сидимо вдома, іноді проводимо час біля моря або їдемо до супермаркету за продуктами. Останнє – ще той челендж. Спочатку треба усіх зібрати, помістити в автомобіль, налаштувати, щоби нікому не дуло, проконтролювати паски безпеки, увімкнути саме ту пісню, довезти до супермаркету, а потім повторити таку ж схему на зворотному шляху, попередньо зібравши родину з різних точок супермаркету. Інтернет, звісно, є не у всіх.

В обід – тиха година: всі лежать та намагаються не розбудити найменшого.

Потім – похід на море, купання, вечеря й, слава усім мангустинам, сон.

Анжела, помічниця голови ЦВК, 29 років

«Карантин – то карантин», – подумала я й скасувала навіть уроки водіння. Перші два дні були раєм людини, якій більше не треба малювати інфографіки, щоб дитя почистило зуби вранці. Я навіть подумала: «Ай, скільки того життя – не хочеш, то сиди в піжамі, будуй династії Лол, кради в мене фісташки, можемо навіть не розчісуватися».

Коли ми подивилися всі частини «Сутінків», і моє дитя врешті-решт визначилося з майбутньою професією вампіра, ми прибрали всю квартиру, знову її довели до циганського антуражу, спалили млинці, подзвонили всім бабцям, я почала креативити. Написала 35 запитань й вирішила започаткувати традицію щорічного інтерв’ю з дитиною.

Потім я згадувала, як грати в морський бій, як стояти в планці з 25 кг на спині, як готувати суп. Якщо забути про причину того, чому ми сидимо вдома, то я можу сказати, що карантин пішов нам усім на користь, і я бачу, як моє дитя стало щасливішим.

Про себе скажу, що на одному районі зі мною живе тато Єви, з яким ми у партнерських батьківських стосунках. І тому, коли він її забирає до себе після всіх інтерв’ю, в мене з’являється час попрацювати або просто повтикати у вікно.

Жодних планів стати худішою, ніж була до карантину, освоїти нову професію або  навчитися вишивати в мене нема. Я реаліст.

Я сподіваюся не впасти в депресію та скористатися нагодою бігати в піжамі о 3 дня, згадуючи, як вариться борщ.

Ірина, менеджерка, 32 роки

Я мама, яка сама виховує дитину, тому карантин – не найскладніше, що траплялося у моєму житті. Мій декрет завершився дуже швидко. За короткий час довелося навчитися поєднувати роботу та виховання сина. Було нелегко. Дитячий садок, застуди та постійні лікарняні зовсім не залишали місця для відпочинку. Але будь-яка ситуація має вихід. І я його знайшла, повністю змінивши професію та стиль життя. Було непросто, але хто сказав, що життя – це легко?

Поєднувати роботу й виховання сина значною мірою допоміг курс із тайм-менеджменту. Я стала багато встигати. З’явився час для себе.

Я вірю в те, що будь-які життєві ситуації нам даються не просто так. Кожен такий етап – це досвід, який допомагає долати бар’єри та рухатися вперед.

Зараз моєму сину шість років, він школяр. Наш день починається з навчання. Після онлайн-уроків настає його особистий час. Він ним розпоряджається на свій розсуд, а я можу зайнятися роботою та побутовими справами. Вечір ми проводимо разом за грою в монополію, переглядом фільму або цікавими розмовами за чашкою какао з маршмелоу. Головне – це діалог та вміння знаходити компроміс.

Анастасія, fashion-стилістка, 24 роки

Моє життя майже не змінилось, окрім того, що старша дитина не пішла у садок, а менша спить один раз на вулиці замість звичних двох. А ось мого чоловіка… Мого чоловіка ситуація вразила найбільше.

Напередодні карантину.

– Люба, та у тебе не життя, а рай! Якби ж у мене був шанс сидіти вдома із нашими чудовими дітками (чит. монстрами). У тебе жодних турбот немає. А я працюю цілий день, – казав чоловік.

Перший день карантину.

– Кохана, коньяку! Мені потрібно морально підготуватися сидіти з нашими чудовими дітьми (чит. монстрами) вдома.

Вечоріє.

– Дружино! Мені погано. Здається, я занедужав. У мене нежить та горло болить. Візьму коньяк та ноутбук. Я повинен самоізолюватися, – каже суджений.

Ніч.

Діти волають сиреною по черзі. Перша «Аааааа», а друга «Мееее». Я, як молода й майже граціозна лань, стрибаю з кімнати в кімнату. Дітям підспівує березневий кіт «Мя-а-а-в». Якраз напередодні карантину сусідка стала господаркою семимісячної кішки. Її каструвати не встигли… Десь о третій ночі до тріо приєдналася вже майже божевільна лань й зазвучав квартет.

Карантин. День 2.

Коханий чоловік «розізолювався» десь о дванадцятій.

– А ти температуру міряв?

– Ні, але чую – є… Може, не дуже висока. Поки. Але точно є…, – ледь промовив він.

Звичайно. Звичайно, температура у нього є – 36.5.

Вперше любий зрозумів мій натяк без слів. Зрозумів, що коронавірус не такий страшний, як про нього говорять. Чи, точніше, не такий страшний, як озвіріла жінка вдома. Що летальність у вірусу 1 до 100. А летальність у його ситуації зараз — 100 до 1.  І знаєте, що? Тієї ж секунди він одужав!

Марія, IT-проджект-менеджерка, власниця інтернет-магазину, 34 роки

Як діяти бізнес-мамі, дружині, господині, якщо у тебе новий проєкт, три курси навчання та інтернет-магазин, а в країні оголошують карантин? Можна дослухатися до порад інших й почати активно читати книжки, дивитися серіали тощо. Але реальність зовсім інша: відповідальність за заробітну плату співробітників, оренду та проєкти ніхто не скасував. Та і навчання йде за планом. Тому я обираю home office. Впоратися з роботою вдома разом із дитиною допоможе чітке планування дня. Завжди можна прокинутися на годину раніше, аби виконати роботу, яка потребує особливої концентрації та уваги.

Протягом дня можна також виділити час на роботу з перервами на ігри та побут. Головне – розставити пріоритети та встигати виконувати термінові завдання. Всі інші питання можна вирішити тоді, коли відчиняться двері дитячих садків. Якщо вдома є чоловік, то чітко визначити, скільки часу кожному з вас потрібно на роботу, та підміняти одне одного. Робота під час карантину можлива, нехай і не в повному обсязі.

Анна, домашня кондитерка, 29 років

Моїй доньці майже шість років, я працюю вдома. У звичайні будні вона проводить вранці чотири години в англійському клубі та годину на тренуванні ввечері. Решту часу ми проводимо разом. Карантин нас не лякає. Дуже часті лікарняні привчили до домашнього навчання.

Найголовніше – не змінювати режиму дня дитини, тобто прокидатися і лягати так само, як і раніше, не пропускаючи денний сон. Бажано їсти також за режимом, як у садочку чи школі. Збереження звичного розкладу сну та їжі допоможуть дитині уникнути проблем із засинанням ввечері та легше повернутися до звичайного життя після карантину.

По-друге, складіть графік обов’язкових занять на день, які можна виконувати в довільному порядку, але не відкидати. Наші пункти на кожен день: читання, математика, логіка та мислення, англійська, творчість.

Яна, HR-менеджерка, 30 років

Моє життя на карантині змінилося… ніяк. Так, це реалії життя мами дитини до року. Прогулянки на вулиці замінили променади по кімнатах та сон на балконі. Часу на спокійне читання книг, перегляд цілого сезону серіалу за вечір або розкладання пазлів так і не з’явилося. Щоправда, тепер вдома разом із нами чоловік. На мить у мене навіть з’явилася надія, що тепер я зможу спокійно виконати свою віддалену роботу. Проте усі сподівання вбила фраза чоловіка «А де їжа?» о 12 дня.

Семимісячна донька, звісно, щаслива, що всі вдома. Тепер вона може майже весь час проводити на ручках. Але це ніщо, як порівняти з радістю нашого песика.

Карантин триває. Зовсім скоро всі звикнуть до нових умов існування. Можливо, хтось буде більше цінувати свою роботу, хтось – стосунки. Деякі відчують, що життя поза роботою існує. Головне – вийти з карантину здоровими, не зіпсувати відносини з рідними, не укріпитися в думці, що життя – погана штука. Не залишайтесь такими, як були раніше, ставайте кращими!