Не минуло й місяця від початку карантину в Європі, а ми вже маємо невтішну статистику зростання домашнього насильства. І ця тенденція спостерігається в усьому світі.

У Китаї, де епідемія почалася ще в грудні, тривалий карантин через коронавірус викликав значний сплеск насильства в сім’ї. За словами Вана Фея, засновника некомерційної організації з боротьби з цією проблемою, кількість повідомлень про домашнє насильство майже подвоїлася після того, як населенню заборонили виїжджати з міст. За його словами, 90% причин насильства пов’язані з епідемією коронавірусу. Ван вважає, що страх через карантин, а також економічне навантаження на багато сімей сприяли зростанню насильства.

У США організації для постраждалих від насильства в сім’ї говорять, що кількість дзвінків на гарячі лінії та попит на тимчасове житло різко збільшилися у зв’язку з поширенням коронавірусу. Одні стурбовані тим, як вони отримають або подовжать судові заборони на наближення кривдників через обмежений доступ до судів. Інші побоюються, що криза суспільної охорони здоров’я ускладнить їхні плани залишити місце, в якому відбувається насильство.

Кривдники загрожують викинути своїх жертв на вулицю, щоби вони захворіли на коронавірус, і відмовляють у фінансових ресурсах або медичній допомозі, повідомив виданню Time директор однієї з гарячих ліній. 

За 2019 рік в Україні поліція отримала 142 тисячі повідомлень про випадки домашнього насильства. Тільки в Києві від початку 2020 року до 12 березня надійшло понад шість тисяч заяв. Через введення більш жорстких заходів карантину у квітні ситуація вкрай загостриться, очікують експерти. Якщо раніше постраждалих тимчасово могли розмістити в спеціальних притулках, а кривдників направити на проходження корекційних програм, то алгоритм дій під час тотального обмеження пересувань в умовах карантину залишається невідомим, пише видання TK Media. 

У столиці наразі налічується лише два притулки для жертв домашнього насильства.

До пандемії коронавірусу багато жінок хоча б мали можливість піти та сховатися, але тепер соціальне дистанціювання залишає їх у пастці з кривдником без змоги втекти.

Уряди більше опікуються тим, як зупинити пандемію, залишаючи жертв насилля на самоті. Але в деяких країнах (наприклад, у Великій Британії, Новій Зеландії) виділяються окремі кошти для організацій, які мають відслідковувати саме такі ситуації та допомогати скривдженим.

У Франції через карантин на 30% зросла кількість скарг на домашнє насильство, заявив міністр внутрішніх справ Крістоф Кастанер. За його словами, тільки в Парижі кількість випадків домашнього насильства збільшилася на 36%.

МВС Франції розробляє систему кодованих повідомлень, щоби жінка, яка вийшла в аптеку разом із чоловіком, могла в зашифрованому вислові дати зрозуміти, що їй потрібна допомога. Така система кодованих повідомлень вже працює в Іспанії.

Домашнє насильство і за часів без вірусу – величезна проблема. Смертність від побоїв та знущань за 2017 рік склала 50 тис. жінок у всьому світі, згідно зі статистикою ООН. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я , кожна третя жінка страждає від цієї проблеми. 

Від насильства (фізичного та сексуального) страждають 1,1 мільйона українських жінок на рік. Водночас дві третини жертв насильства замовчують свою проблему, що робить офіційну статистику майже у 20 разів меншою, кажуть експерти.

Насильство щодо жінок має економічні наслідки, суму збитків для України у цьому напрямі підрахували у Фонді ООН у галузі народонаселення (UNFPA): воно обходиться українському суспільству у 208 мільйонів доларів (0,23% ВВП країни у 2015 році).

Катастрофа фемінізму

Пандемії по-різному впливають на чоловіків і жінок. І це стосується не лише насильства. Жінки з сімей, де немає насильницьких дій, все одно опинилися в скрутній ситуації та втратили значну частину своїх прав.

«Катастрофа фемінізму», – так видання The Atlantic описує те, що відбувається на тлі поширення вірусу COVID-19.

Пандемія збільшує всі нерівності, що існують. Але одним із найяскравіших наслідків коронавірусу є втрата незалежності жінок, наголошує видання. 

Оскільки нормальне життя припинено на місяці, економічної кризи не минути навіть найрозвиненішим країнам, і для більшості людей неминуча втрата роботи і доходів. 

Закриття шкіл та ізоляція домогосподарств перекладають тягар домашньої роботи та догляд за дітьми (а часто й членами сім’ї похилого віку) з платної економіки – ясла, школи, няні, медсестри – на неоплачувану. Тобто на жінок, багато з яких вже відчувають побутовий флешбек – повернення до родинної моделі 50-х років. 

У гетеросексуальних стосунках жінки, швидше за все, заробляють менше, тобто їхня робота вважається нижчим пріоритетом, коли виникає криза. Деякі заробітки жінки протягом життя ніколи не відновляться.

Наслідки пандемії для жінок можна передбачити, вивчаючи епідемію Ебола у трьох африканських країнах у 2014 році; спалах хвороби Зіка у 2015–16 роках в Латинській Америці; останні спалахи ГРВІ, свинячого та пташиного грипів. Вчені, які вивчали ці епізоди, виявили, що вони мають глибокий і тривалий негативний вплив на гендерну рівність. 

Спалах лихоманки Ебола в Західній Африці вплинув на доходи всіх у регіоні, але доходи чоловіків швидше повернулися до рівня, який був напередодні епідемії, ніж доходи жінок, розповіла The New York Times Джулія Сміт, наукова співробітниця з питань охорони здоров’я в університеті Саймона Фрейзера.

Епідемії та супутні стреси можуть також підвищити не лише ризик домашнього насильства, а й інших форм гендерного насильства. Наприклад, економічні наслідки спалаху Ебола призвели до посилення сексуальної експлуатації жінок та дітей у регіоні.

Жінки також можуть зіткнутися з підвищеним ризиком впливу COVID-19 через їхнє непропорційне представництво серед працівників охорони здоров’я та соціальних служб, зазначають у своєму новому звіті експерти Фонду ООН у галузі народонаселення.

У всьому світі близько 70% працівників охорони здоров’я та соціальних служб – жінки. Багато хто є акушерками, медсестрами або медичними працівницями, що ставить їх на передову лінію спалаху будь-якої хвороби. 

Ризики для жінок та дівчат також збільшуються, якщо системи охорони здоров’я відволікають ресурси від сексуальної та репродуктивної охорони здоров’я для реагування на епідемію.

Служби й товари для сексуального та репродуктивного здоров’я часто випадають із фокусу в кризові періоди, проте жінки продовжують вагітніти, потребують забезпечення менструального здоров’я та охорони здоров’я матері. 

Вже зараз системи охорони здоров’я змушені виділяти персонал та ресурси для боротьби з коронавірусом, оголюючи інші напрямки. Це особливо тривожний та складний час для вагітних жінок або тих, хто тільки народив та перебуває з немовлям у лікарні – всі вони потребують звичайних медичних послуг та захисту від інфекції.

Всі ці вразливості посилюються в поганих гуманітарних умовах. Майже 48 мільйонів жінок і дівчат, зокрема чотири мільйони вагітних потребують гуманітарної допомоги та захисту у 2020 році через небезпеку, яку спричиняє спалах COVID-19, говорять у Фонді ООН у галузі народонаселення. Фонд закликає уряди та міжнародні організації враховувати необхідність реагування на пандемію та вдаватися до гуманітарної допомоги жінкам.

Удар по всесвітньому руху за права жінок

Виконавча директорка «жіночого підрозділу» ООН Фумзіле Мламбо-Нгука виступає в штаб-квартирі організації на сесії Комісії зі статусу жінок у березні 2020 року. Конференція була скорочена з 11 до одного дня через пандемію.

Цей рік мав бути святковим для жінок та міжнародного руху за їхні права та гендерну рівність. Однак глобальна криза та розбіжності всередині руху змінили сценарій. 

Через пандемію COVID-19 відкладені дві найважливіші міжнародні зустрічі, спрямовані на просування гендерних прав – вони з помпою та великими сподіваннями мали відбутися у 25-ту річницю знаменної Пекінської конференції 1995 року щодо прав жінок.

Дві сесії Форуму глобальної рівності, які були заплановані в Мехіко-Сіті в травні та в Парижі в липні, будуть перенесені на наступний рік. Як голос для неурядових організацій, Форум мав на меті обговорити та рекомендувати дії, згідно з рішеннями щорічної сесії Комісії зі статусу жінок, міжурядовою подією, яка відбулася в Нью-Йорку в штаб-квартирі ООН. Ця подія була перервана й скорочена з 11 до одного дня на початку березня, саме тоді, коли пандемія COVID-19 почала вражати світ.

«У світлі цієї кризи Форум рівності поколінь буде відкладений до першої половини 2021 року, – йдеться у заяві ООН. – Нові дати будуть оголошені найближчими місяцями».

Тим часом «буде організовано низку віртуальних зустрічей із партнерами для сприяння постійному розвитку, участі та вкладу всіх зацікавлених сторін».

Форум рівності поколінь покликаний розробити конкретні дії, спрямовані на досягнення феміністичної програми забезпечення рівності.

«У світлі кризи COVID-19, яка посилила гендерні нерівності, що існують, ця місія важлива як ніколи. Важливо, щоби ми використовували цей додатковий час для підтримки імпульсу, мобілізації необхідних ресурсів та створення широких коаліцій і спільного бачення, щоби забезпечити рівність поколінь у будь-якому куточку світу», – каже Шеннон Ковальськи з Міжнародної коаліції з питань здоров’я жінок (International Women’s Health Coalition). 

Але не тільки вірус викликає труднощі в подоланні гендерного розриву. Напередодні засідань Форуму у різних груп, які беруть участь, виникли розбіжності щодо порядку денного та змісту засідань. Основна стурбованість полягала у тому, чи будуть голоси найбідніших жінок із країн, що розвиваються, лунати на нарадах та заходах, де переважають щедро фінансовані, переважно західні організації.

Багато організацій із жіночих прав та молодіжних об’єднань із найбідніших країн, які насамперед потребують допомоги, не спроможні взяти участь у процесах «Пекін +25» через брак інформації, обізнаності, фінансування, технічних можливостей, доступу до інтернету та мовні обмеження.

Статевий дисбаланс світового масштабу

Зазвичай кількість чоловіків і жінок у людській популяції приблизно однакова у всіх народів. Однак планування вагітності подружніми парами та нездоровий спосіб життя молодих чоловіків призвели до гендерних дисбалансів, викликавши «відсутніх дівчат» у деяких групах та «чоловіків, що зникають» в інших.

Пандемія коронавірусу також матиме тривалий вплив на цей дисбаланс. Попередні дослідження в Китаї, Італії, Південній Кореї та США виявили, що чоловіки частіше помирають від COVID-19, ніж жінки. За досвідом Італії, смертність серед чоловіків удвічі перевищує жіночу в кожній віковій групі. Серед деяких країн Західної Європи приблизно 70% померлих від вірусу були чоловіками.

Біологічно природне статеве співвідношення при народженні для людської популяції зазвичай становить приблизно 105 чоловіків на 100 жінок, хоча воно може коливатися від 103 до 107. Із дещо більшими показниками смертності для чоловіків гендерний баланс зберігається у дитинстві та дорослому житті, але згодом кількість жінок дедалі перевищує кількість чоловіків.

На початку 90-х років широке використання пренатального ультразвукового сканування в поєднанні з сильним культурним уподобанням (у багатьох народів вважається, що мати синів більш «престижно»), а також політика щодо зниження рівня народжуваності в деяких країнах збільшували кількість абортів саме тоді, коли жінка була вагітна дівчинкою. Результатом цього стали сильно перекошені статеві баланси народжувальності – дівчата просто зникали, чого раніше не було в історії людства.

Сьогодні п’ять країн зі значно порушеним гендерним балансом при народженні мають найбільшу кількість «зниклих» дівчат: у Китаї та Азербайджані – 113 чоловіків до 100 жінок; у В’єтнамі (112/100), Вірменії (111/100) та в Індії (110/100). 

Окрім п’яти вищезазначених країн «штучний відбір» статі при народженні зафіксований серед іммігрантів зі Східної та Південної Азії, які оселилися у багатьох промислово розвинених країнах, включаючи Австралію, Британію, Канаду, Норвегію, Швецію та США. Дані перепису та реєстрації народження підтверджують, що азіатські іммігранти все ще практикують передпологовий відбір статі, щоби народити спадкоємця чоловіка, а не доньку.

Чоловіки, що зникають в Україні

На відміну від цього, розвинені країни відчувають брак чоловіків – особливо у групі 30 років та старше. Передчасна смерть юнаків значною мірою є наслідком нездорового способу життя, включаючи надмірне вживання алкоголю, куріння, самогубства, серцево-судинні захворювання та нещасні випадки, часто пов’язані з алкоголем. Пандемія коронавірусу лише погіршила вплив та рівень смертності від нездорового способу життя на чоловіків.

Тенденція зникнення чоловіків є найбільш поширеною у п’яти країнах Східної Європи, всі з яких мають загальне гендерне співвідношення населення менше 88 чоловіків на 100 жінок: Латвія (85), Литва (86), Україна (86), Росія (86) та Білорусь (87).

Для порівняння, статеве співвідношення населення в більшості розвинених країн зазвичай перевищує 94 чоловіки на 100 жінок – Італія (95), Японія (95), Британія (98), Німеччина (98) та США (98).

Рівень смертності молодих чоловіків у країнах із «чоловіками, що зникають» значно вищий, ніж у розвинених країнах. Наприклад, вірогідність того, що 15-річний юнак помре до досягнення 50 років в Україні в чотири рази перевищує ймовірність цього у Німеччині та Британії.

Водночас багато хто з молодих чоловіків помре до досягнення середнього віку, що призводить до значного гендерного дисбалансу. Наприклад, статеві коефіцієнти у віці 50 років в Україні – 87 чоловіків на 100 жінок, що значно нижче за співвідношення, яке спостерігається у більшості розвинених країн, таких як Німеччина (102), Японія (102) та США (101).

Чоловіки, що зникають, створюють серйозний гендерний дисбаланс, який починається ще в групах 30-річних у таких країнах, як Україна та Росія. Жінки залишаються з «дефіцитом» доступних чоловіків, що може змусити їх перебувати в насильницьких стосунках або зробити передчасно вдовою. Відсоток жінок, які овдовіли у шлюбному віці в Україні та сусідній Росії, є одним із найвищих у світі й становить приблизно 20%.

Дисбаланси статі, пов’язані зі скороченням кількості жінок або чоловіків, мають серйозні негативні наслідки для суспільства та окремих людей, які лише посилюються з часом. Гендерні дисбаланси при народженні стають особливо проблематичними, коли діти досягають повноліття. Через відносну нестачу жінок все більша кількість чоловіків відчуває самотність, стикається з труднощами у пошуку дружини і відчуває себе розчарованою і засмученою через неможливість створити сім’ю.

Крім труднощів у пошуку дружин, гендерний дисбаланс має суспільні наслідки, включаючи порушення ринків праці, зменшення споживання та штучне завищення цін на нерухомість. Експерти також стверджують, що дефіцит жінок в Індії та Китаї призвів до посилення насильства, злочинності, торгівлі людьми та проституції у містах.

Для усунення цих дисбалансів мають впроваджуватися різні політики. У зв’язку з проблемою низької народжуваності дівчат уряди намагалися вплинути на культурні уявлення, забороняли сексуально-селективні аборти, надавали фінансові заохочення та програми стипендій для сімей із доньками та послаблювали політику контролю народжуваності.

Що стосується скорочення чоловіків, уряди деяких країн вжили суворих заходів щодо контролю за алкоголем, включаючи підвищення податків, обмеження продажу та заборону вживання алкогольних напоїв у громадських місцях. 

Роль жінок в українському суспільстві

Хоча кількість жінок в Україні переважає над чоловічим населенням, українки досі не захищені в гендерних правах і мізерно представлені в політиці, бізнесі, науці та інших життєво важливих суспільних сферах. 

Проте результати опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» протягом 21-25 лютого 2020 року, продемонстрували, що у відносній більшості українці вважають, що гендерне представництво жінок загалом є достатнім. Тобто широкі маси не знають статистики та не уявляють масштаби статевого дисбалансу в країні.

Майже 40% опитаних переконані, що жінок замало представлено у політиці, 30-35% – вважають, що їх недостатньо в правоохоронних органах та науці, 26% – в армії, 19% – в бізнесі. Близько третини опитаних вважають, що жінок забагато представлено у таких сферах, як медицина та освіта. Саме жінки, а не чоловіки, частіше зазначали про недостатню представленість жінок у силових органах, політиці, науці та бізнесі, наголошують соціологи.

Близько половини респондентів погоджуються із твердженнями, що в Україні сьогодні бракує партії, яка представляє інтереси жінок. Стільки ж переконані, що жінки недостатньо представлені в уряді, Верховній Раді та місцевій владі. Зі згаданими тезами частіше погоджувалися представники старшого покоління та жінки.

82% підтримують те, що жінки йдуть у політику. 12% – протилежної думки. У питаннях лідерства та ухваленні зважених рішень відповіді розподілилися наступним чином: понад 40% опитаних переважно обирали середньозважену відповідь щодо того, кому краще, чоловікам чи жінкам, вдається посідати лідерську позицію та ухвалювати рішення. Якщо порівняти прямі відповіді, перевагу респонденти все ж таки надавали чоловікам, особливо, коли йшлося про сферу політики. Водночас, якщо у питанні лідерства у колективі та ухваленні зважених рішень у гендерному розподілі спостерігалося певне протиставлення думок чоловіків та жінок про роль статей у цих сферах, то стосовно політичного лідерства та ухвалення зважених політичних рішень обидві статі частіше віддавали перевагу чоловікам.

Оцінюючи ефективність представників обох статей на політичних та виборних посадах, опитані найчастіше погоджувалися з тим, що для ефективної роботи народним або ж місцевим депутатом стать не має особливого значення. Відносна більшість погоджувалися, що ефективно виконувати обов’язки міського чи сільського голови, голови обласної державної адміністрації, міністра уряду, прем’єр-міністра та президента України можуть як чоловіки, так і жінки, все ж таки дещо частіше опитані зазначали, що більш ефективними тут будуть чоловіки. У таких ролях, як уповноважений із питань встановлення миру на Донбасі (вигадана для опитування посада) та міністр оборони ефективнішими респонденти бачать чоловіків. У статевому розподілі у цих питаннях не фіксувалося великої різниці у відповідях представників обох статей.

Запитання про розподіл гендерних ролей дало наступні результати: на думку опитаних частіше у їхній сім’ї (парі) жінка готує їсти (64%). Лише близько чверті зазначили, що ця роль у їхньому союзі поділена порівну. Обов’язки з виховання дітей та заняття господарськими справами також, на думку опитаних, покладені на жінок (52% та 43% відповідно). Стосовно виховання дітей, на відміну від господарських справ, опитані дещо частіше зазначали, що ця роль поділена у їхній парі порівну. Стосовно наявності вільного часу відповіді розділилися наступним чином: стосовно жінок такої думки 33%, чоловіків – 30%, обох статей – 28%. Головування в сім’ї (парі) дещо частіше покладається на чоловіків – такої думки дотримуються 39%, стосовно жінок так вважають 29% і порівну розділяють цю роль також 29%. Більше половини опитаних вважають, що в їхній сім’ї (парі) більше заробляє саме чоловік, 23% – такої думки про жінок, 17% – вважають, що обидва заробляють приблизно однаково.

Соціологи зазначають, що у динаміці від 2015 року спостерігається поступове зменшення кількості тих, хто вважає, що готуванням, господарством та вихованням дітей частіше займається жінка. Попри це зростає кількість тих, хто вважає, що жінки мають більше вільного часу, головують у сім’ї та заробляють більше грошей. Цікаво, що у розподілі таких ролей, як готування, заняття господарськими справами та вихованням дітей думки чоловіків не сильно різняться від думок жінок. Але стосовно головування в сім’ї та заробітку грошей спостерігається цілком протилежне бачення цих ролей в обох статей.

Абсолютна більшість опитаних погоджуються з твердженнями, що найважливіше завдання жінки – дбати про дім та сім’ю (83%), та те, що найважливіше завдання чоловіка – це заробіток грошей (75%). 78% погоджуються з тим, що жінки частіше, аніж чоловіки ухвалюють рішення, виходячи зі своїх емоцій. 67% згодні з тим, що це допустимо, коли чоловіки плачуть (25% – не погоджуються), 68% згодні, що жінки мають менше свободи через сімейні зобов’язання (27% – не погоджуються). З тезою, що жінки менше, аніж чоловіки, зацікавлені у посіданні відповідальних політичних посад, згодні 51% (не згодні 34%). Із твердженням, що жінки не мають відповідних знань та навичок для того, щоби обіймати відповідальні посади у політиці, не згодні майже дві третини опитаних, згодні – чверть. Із тезами про те, що жінки частіше ухвалюють свої рішення під впливом емоцій, допустимість плачу чоловіків, меншу кількість свободи жінок через сімейні обов’язки та меншу зацікавленість жінок у посіданні відповідальних посад, погоджувалися частіше саме жінки, а не чоловіки.

Жінки попереду

Юлія Лапутіна, тоді полковниця СБУ. Блокпост «Республіка-МОСТ», крайня точка українських військ неподалік Авдіївки, 2015 рік. Під час завдання із убезпечення міжнародних військових експертів (фото LIGA.net)

У березні Юлії Лапутіній, заступниці начальника Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки, президентським указом було надано звання генерал-майора. Вдруге в історії України жінка отримала таке високе військове звання. 

До указу президента про ранг генерал-майора Юлія Лапутіна мала звання полковника.

Першою жінкою-генералом в Україні стала Людмила Шугалей також із Військово-медичного управління СБУ.

Юлії Лапутіній 52 роки, майже половину життя вона на службі. Її чоловік також працює в Службі безпеки. Разом виховують двох дітей.

Видання LIGA.net розповідає про Юлію Лапутіну:

“Професійно займалася спортивною стрільбою, захистила кандидатську дисертацію з психології. Довгий час працювала в контррозвідці. Коли в незалежній Україні вирішили створити «Альфу», її запросили старшим офіцером. Згодом вона піднялася кар’єрними щаблями до заступника начальника спецпідрозділу (зараз Центр спеціальних операцій «А» СБУ). Пройшла кілька складних операцій з нейтралізації сепаратистського путчу в Криму в 1994 році. У 2008 році запропонувала концепцію ментальної інтеграції кримчан в Україну, але після приходу до влади Януковича все зупинилося.

Першою операцією після оголошення АТО стала висадка в квітні 2014 року першої об’єднаної групи СБУ в Краматорському аеропорту – силовий блок забезпечувала «Альфа». Юлія також прибула в складі групи. Місто вже перебувало під контролем сепаратистів.

Її завданням було налагодження контактів із активістами, розвідкою та передавання інформації до Києва. Лапутіній також довелося вести переговори з місцевими прибічниками терористів, які збиралися штурмувати українські блокпости – штурму вдалося уникнути.”

Більярдистка України

Анастасія Ковальчук – перша жінка в Україні, яка отримала звання Заслужений майстер спорту України з більярдного спорту. Колись дівчина покинула бальні танці й перейшла у спорт, що довго вважали чоловічим. Він став і хобі, і роботою, яка здатна прогодувати – про свій спорт та стереотипи Анастасія розповіла в інтерв’ю виданню «Коло».

«Нині я магістрантка факультету фізкультури і спорту Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка». Ламаю стереотип, що більярд – не жіночий спорт, треную хлопців і дівчат, чоловіків і жінок – тобто студентів і студенток, викладачів і викладачок технічного вишу. У виші діє клуб спортивного більярду, він функціонує якраз у новому спортивному комплексі, який відкрили рік тому. Збірна викладачів вишу здобула золото на Чемпіонаті України серед вишів, студентська завоювала срібло, але в рейтингу жінок-гравчинь стала найкращою. Я саме навчаю гри в більярд».

Новий вид «мягкої сили»

Прем’єр-міністерка Нової Зеландії Джасинда Ардерн з’явилася на обкладинці журналу Time. «Сила та розум» – так видання оцінило політикиню перед річницею різанини в Крайстчерчі, коли ультраправий терорист розстріляв 51 людину у мечеті.

Після найбільшого теракту в новітній історії країни Ардерн одягла хіджаб і рішуче висловилася проти расизму та розколу, що викликало у населення солідарність із мусульманською громадою Нової Зеландії. 

«Дуже мало з того, що я зробила, було навмисно. Це було інтуїтивно», – говорить Джасинда Ардерн.

На обкладинці журналу поряд із її портретом міститься цитата: «Пізнай нас через наші вчинки», взята з недавнього звернення прем’єр-міністерки на ЛГБТ-фестивалі Big Gay Out, який вона відвідує вже більше десятиліття.

Автор статті Белінда Лускомб описує Джасинду Ардерн як «жінку тисячоліття» і пише: «Справжній хист Ардерн – це її здатність сформулювати форму лідерства, що втілює в собі силу і розум, а також містить програму співчуття та спільності». Вона додає, Ардерн «наповнила Нову Зеландію новим видом м’якої сили» і їй більше не потрібно «просити зустрічей зі світовими лідерами – вони тепер вишикуються в чергу, щоб асоціюватися з нею».

Раніше Ардерн прикрасила обкладинку Vogue, а також інші численні глянцеві журнали. Вона також двічі потрапила в щорічний список найвпливовіших людей у ​​світі.

Президентка футболу

41-річна Сінді Парлоу Коун стала першою президенткою у 107-річній історії Федерації футболу США (USSF)

Як гравець Сінді Парлоу Коун, за словами тренера коледжу, була «надзвичайним воїном у найбільш агресивному значенні цього слова». Вона завоювала три титули Національної атлетичної асоціації серед коледжів (NCAA), дві золоті олімпійські медалі та Кубок світу. Будучи помічником тренера за сумісництвом, Сінді Коун зіграла ключову роль у чемпіонаті NCAA, коли її начальник мусив залишити подію, щоби бути з хворою дружиною. Як професійний головний тренер вона виграла титул у своєму першому сезоні. Протягом багатьох років Сінді Коун активно працювала в Федерації футболу США. 

Сінді Коун – перша президентка Федерації футболу США за 107-річну історію організації.

Тепер, коли Сінді Коун посіла посаду президента Федерації футболу, їй доведеться зіткнутися з її найстрашнішим викликом: керувати цим органом у бурхливі часи на тлі гучного судового процесу за участю гравців жіночої збірної, які вже не перший рік борються за рівну оплату.

Від скандалу до ікони

22-річна Тайла Ґарріс, австралійська футболістка, яка грає за футбольний клуб «Карлтон» в Австралійській жіночій лізі (AFLW), також професійно займалась боксом. Історія цієї дівчини перетворила її на справжню ікону боротьби за жіночі права.

Почалося все з фото, яке було зроблено під час матчу AFLW між «Західними бульдогами» та «Карлтоном» 17 березня 2019 року, коли Ґарріс, нападниця «Карлтона», забила перший гол у грі.

Фотограф Майкл Уілсон блискуче вхопив цей момент: вона перебуває в повітрі, дивиться ліворуч, фокусуючись на траєкторії м’яча. Майже як у гімнастиці її права нога закинута вище голови. Перебуваючи в кількох футах від землі, вона майже робить шпагат.

Те, що трапилося далі, змінило пейзаж жіночого спорту в Австралії.

Розмістивши фотографію на своїй сторінці у Facebook, австралійський телеканал Channel 7 назвав це «фото року».

Мало хто міг би передбачити, що кількість «невідповідних та образливих» коментарів, переважно з сексуальною об’єктивацією, призведе до того, що канал змушений був видалити фото через 24 години, оскільки, за словами їхнього представника, коментарі стало важко контролювати.

Але видалення зображення, яке демонструвало доблесть жіночої гри, завдало більше шкоди. Адже такий вчинок тролів не затикає.

«ПРОБЛЕМА НЕ В ФОТО», – твітнула Сем Керр, одна з найкращих футболісток у світі, повторюючи думки багатьох. Через кілька годин хештег #Tayla трендував у Twitter.

«Я не думала, що це справді особиста атака, – пояснює Ґарріс. – Я зрозуміла, очевидно, це набагато більша проблема, ніж просто образа. Це насправді початок чогось набагато гіршого».

Після телефонної розмови з керівником національного проєкту боротьби з домашнім насильством у країні Ґарріс розмістила повідомлення, яке стало найбільш вподобаним твітом у 2019 році в Австралії.

Вона знову виклала своє фото у стрибку та написала:

«Ось фото мене на роботі… Подумайте про це перед тим, як писати свої зневажливі коментарі, тварюки». Твіт досі залишається закріпленим у верхній частині сторінки її профілю.

«Коли я побачила у Facebook молоду дівчину з чоловіком, який зробив ці коментарі, жахливо було подумати, що ця дівчина повинна жити чи бути поряд із кимось, хто здатний сказати жінці таке. Я дуже глибоко замислилась про це», – каже Ґарріс.

Того дня Ґарріс лягла спати з приблизно 20 тисячами підписників у Twitter, а прокинулася наступного ранку з додатковими 60 тисячами. Телеканал 7 приніс вибачення за те, що вони надіслали «неправильне повідомлення», видаливши фотографію зі своїх облікових записів у соціальних мережах, тоді як прем’єр-міністр Австралії Скотт Моррісон назвав тролів «боягузливими гріхами».

Ґарріс під час першого радіоінтерв’ю після цих подій описала коментарі як сексуальне насильство і провела пресконференцію, щоби задовольнити апетит медіа у всьому світі. Клуб «Карлтон» забезпечив її охоронцем для наступної гри.

«Окрім образливих коментарів було так багато дивовижних повідомлень. Це був досвід відкриття очей», – каже Ґарріс, яка продовжує свою активну соціальну позицію у боротьбі з сексизмом та насильством проти жінок.

Зараз можна придбати футболки з її силуетом, а бронзову статую футболістки представили у вересні в день жіноцтва в Австралії.

«Мені подобається, коли мати або її маленька донька чи син кажуть мені: дякую за те, що ти відстояла», – говорить Ґарріс в інтерв’ю CNN Sport.

Наприкінці – фото з Росії, яке дуже чітко обмальовує ситуацію з гендерним співвідношенням у російській політиці. В кадрі – російська депутатка, колишня губернаторка Санкт-Петербурга Валентина Матвієнко на розширеному засіданні колегії МВС РФ у лютому: