Цього року фестиваль документального кіно відбуватиметься в онлайні. Програма включатиме понад 45 онлайн-стрімів дискусій, розмов та лекцій на сайті docudays.ua та 70 стрічок із фестивальної кінопрограми на платформі DOCU/SPACE.

Після реєстрації у віртуальному кінотеатрі DOCU/SPACE зможете безкоштовно переглянути 70 фестивальних стрічок із конкурсних та позаконкурсних програм. Більшість доступні весь час, а кожен із фільмів національного конкурсу буде у відкритому доступі протягом однієї доби.

Ми обрали фільми з програми фестивалю, які створили жінки.

Земля блакитна, ніби апельсин
Ірина Цілик, 2020, Україна, Литва

Фільм «Земля блакитна, ніби апельсин» оповідає про життя родини з містечка Красногорівка у «червоній зоні» Донбасу, яке чи не найбільше постраждало від обстрілів. 2014–2015 роки були дуже складними для цієї родини. Щоночі вони спали у підвалі. Будинок їхніх сусідів зруйнувало снарядом. Зруйнована і школа, де навчалися діти. Попри всі обставини головні герої не втрачають надії і навіть пробують самі знімати фільми про війну. Війна в Україні триває, але триває і життя.

Не хвилюйся, двері відчиняться
Оксана Карпович, 2019, Канада

Don’t Worry, the Doors Will Open (2019) teaser from Lessandro Sócrates on Vimeo.

Фільм «Не хвилюйся, двері відчиняться» знято влітку та взимку в електричках, що курсують між Києвом та кількома провінційними містечками. Стрічка запрошує нас проїхатися з робітничим класом, серед якого переважно маргіналізовані пасажири та торговці. Слідуючи за кількома людьми та сім’ями з одного засмальцьованого вагона до іншого, зі станції на станцію, ми заглиблюємося в їхні повсякденні турботи й дізнаємося про дилеми будівництва нової постреволюційної ідентичності. Це атмосферний та вкрай людяний портрет українського суспільства у русі.

Будинок
Тетяна Кононенко, Матільда Местер, 2019, Німеччина, Україна

На сході України стоїть Держпром – Будинок державної промисловості. Ця споруда, збудована у 1925–1928 роках, була покликана втілювати ідею комунізму. Колись вона була взірцем авангардистського руху, а нині здається майже забутою. Держпром – така собі машина часу. Простір і час тут нероздільні. Фільм «Будинок» балансує між класичною документалістикою спостереження та експериментальним кіно. У ньому майже немає діалогів – це радше поема з рухомих зображень. Використовуючи різні матеріали, зокрема архівні кадри 1920-х років, фільм рефлексує над тим, як минуле й сучасність, рух і час пов’язані зі статичністю архітектури.

Ліси, з яких зроблені мрії
Клер Сімон, 2015, Франція, Швейцарія

Усі приходять у Буа-де-Вінсенн, цей досяжний втрачений рай, щоб знайти притулок на природі. Тут бувають люди з найрізноманітніших прошарків: багаті і бідні, французи й іноземці, гомосексуальні й гетеросексуальні, одинокі чи в компанії, старомодні та сучасні. Ці ліси – острів, оточений містами, міраж, яким марять утомлені містяни. Складність міського життя залишається позаду. Тут ми зцілюємося, граємося, розважаємося і мріємо. У різні пори року лунають розмови про цю утопію, яку кожен і кожна уявляє для себе.

Шкільні перерви
Клер Сімон, Франція, 1992

Є одна крихітна країна – така маленька, що нагадує театральні декорації. Народ «населяє» її двічі чи тричі на день. Її мешканці – теж маленькі. Хоча вони й живуть за певними законами, але весь час ставлять їх під сумнів, що призводить до жорстоких бійок між ними. Ця країна називається «ігровий майданчик», а її народ – «діти». Коли діти приходять на ігровий майданчик, вони відкривають «силу почуттів або людської неволі» – і це називається «іграми».

Перші самотності
Клер Сімон, Франція, 2018

Фільм присвячено важливому періоду в житті будь-якої людини – віку з 16 до 18 років. Дія відбувається у школі в передмісті Парижа. Підлітки розмовляють під час уроків і після них, сидять у коридорі чи на лавках у дворі, дивляться на місто внизу. Клер Сімон веде з ними кінематографічний діалог, розмовляючи про їхні особисті історії, сім’ї, а також про їхні пристрасті та одинокість. «Перші самотності» – це чиста історія дорослішання, ода юності.

Село
Клер Сімон, Франція, 2019

Неймовірні пригоди мешканців села на півдні Франції оповідаються в форматі документального серіалу. Роками Клер Сімон знімала єдину вулицю Люсса, де об’єдналися, наче в Голлівуді, різні фахівці документальної кіноіндустрії. Серед виноградників і фруктових дерев народжується кооператив з онлайн-дистрибуції фільмів. Візіонер і палкий любитель документального кіно Жан-Марі, мер-фермер Жан-Поль, Патріс, який «повернувся до землі», Маню і Венсан, котрі продають власне натуральне вино до Японії, та решта закоханих у кіно мешканців села беруться до амбітних справ, сучасних і сільських… Цей фільм – колективна історія поселення, що застигло у нашому часі, неначе тендітна утопія.

Вінтопія
Міра Берт-Вінтонік, 2019, Канада

Знайдена коробка з касетами. Довічна одержимість утопіями. Спроба доньки завершити останній фільм батька. «Вінтопія» – це погляд на загадковий доробок відомого режисера-документаліста Пітера Вінтоніка очима його доньки Міри, яка намагається розшифрувати залишену ним карту. Відтворюючи емоції та чудернацьку уяву, цей фільм веде нас у подорож можливими світами в пошуках примирення – як між художником та сім’єю, так і між мріями та реальністю.

Підборіддя
Лайза Менделуп, 2019, США

Приголомшливий погляд на життя підлітків-зірок соціальних мереж. Красивому 16-річному хлопцю Остіну Тестеру стає затісно у рідному містечку. Проте в інтернеті Остіна обожнюють тисячі молодих дівчат, які прагнуть його «лайків» і уваги. Фільм занурює нас у цей бурхливий онлайн-світ, де Остіна знаходить менеджер і здійснює його мрії.

У пошуках Єви
Піа Гелленталь, 2019, Німеччина

 

Єва – 25-річна берлінська поетеса, секс-робітниця, діва, домогосподарка, власниця домашньої тварини, феміністка і модель, яка бореться з наркозалежністю. Ще у 14-річному віці вона оголосила приватність застарілим поняттям. Історія про дівчину, яка зростає в епоху інтернету, перетворюючи пошуки себе на публічне видовище і кидаючи виклик уявленням про те, якою має бути жінка. Крізь її розрізнені особистості видно народження покоління, для якого стала ідентичність відійшла в минуле. Фільм-портрет сучасного існування.

Безсмертний
Ксенія Охапкіна, 2019, Естонія, Латвія

 

Дія фільму відбувається в індустріальному місті на північному заході Росії та розкриває механізми добровільного перетворення людей на ресурси держави. Чи здатна людина бути вільною в імперіалістичному суспільстві, чиї заплутані і таємничі структури панують над її свідомістю змалку? Фільм надає свіжий погляд на створення російського громадянина. Тонке і проникливе бачення режисерки викриває сліди «системи» у найбезневинніших ситуаціях повсякдення. Що стається із волею і самовизначенням людини за таких обставин? Ця ніцшеанська за духом стрічка ставить ключове екзистенційне запитання: чи справді людина народжується вільною?

Там, де я, – тут: 100 років Маргарет Тейт
Маргарет Тейт, 2018, Сполучене Королівство

Ця програма – частина більшої серії показів та подій, які знаменують сторіччя народження Маргарет Тейт і демонструють весь спектр робіт цієї неординарної режисерки. Складена з понад 30 короткометражних фільмів, ця добірка представляє частину творчості, яку Тейт називає своїми «фільмами-поемами». Вони зняті у двох місцях, де Тейт жила й працювала більшу частину свого життя: Единбурзі та на Оркнейських островах (найпівнічніші острови Шотландії, де й народилася режисерка). У своїх роботах Тейт фільмувала людей та місця, з якими добре знайома. Її стрічки – це святкування буденності, що промовляє через близькість, розкриваючи містерію звичайних речей через деталі, які часто залишаються непоміченими.

Програма включає такі фільми:

«Три ескізні портрети», 1951, 10’;
«Портрет Ґа», 1952, 5’;
«Там, де я, – тут», 1964, 35’;
«Ефемерний», 1974, 4’;
«Кольорові поеми», 1974, 12’;
«Закінчення», 1976, 10’.
Програму сформували Сара Нілі та Мет Ллойд.