17 років тому мені довелося працювати в офісі з винятково колегами-жінками: різного віку, з різною освітою та різними уподобаннями. Але всі ми неформально називали одна одну на «ти», однаково сміялися над жартами, дружно відзначали дні народження.

Одній із нас – Нелі – незабаром мало виповнитися 40 років. Реготуха, інтелектуалка, щаслива дружина і мати чудової доньки Неля впадала у відчай через майбутній ювілей. Ледь не щодня вона урочисто оголошувала про свій намір не святкувати цю страшну для кожної жінки, на її думку, подію. Згодом подібну фобію неодноразово озвучували й інші мої знайомі.

Тоді таке ставлення викликало подив. Із роками цей подив нікуди не зник, а напередодні вже власного 40-річного ювілею навіть поглибився. До старості ще як до неба. Самопочуття, за умови здорового способу життя, навіть краще, ніж у 20. Вже є досвід, мудрість і впевненість у своїх силах. Зрештою, є родина й досить дорослі діти, яких вже не треба постійно бавити. То звідки коріння у фобії?

«Можливо, у релігійній свідомості страх пов’язаний із православними 40 днями після смерті, – розмірковує 44-річна хмельницька журналістка Ольга. – Але ж, приміром, католики про померлих згадують на 30-й день. Тобто все це дуже умовно. Як на мене, 40 років зазвичай бояться ті жінки, які й у 30 вважають себе старими».

Сама Ольга зауважує: у 40 з’являється немислима легкість буття, спроможність відмежувати все зайве, нічого не вдавати та займатися дійсно улюбленою справою.

Водночас у багатьох ще з радянських часів сформований певний образ 40-річної жінки, далекий від розкутої й привабливої пані. Тоді жінки проживали свої найкращі роки максимум за два десятиліття. А в 40 чимало з них виглядали приблизно як мати «маленької Віри» з однойменного фільму. Ще не бабуся, але вже сильно немолода, засмикана побутовими проблемами жінка. Громадянка у засмальцьованому халаті, зачіскою а-ля «вибух на макаронній фабриці» та незмінною авоською. І це ще далеко не найгірший вигляд 40-річних.

«Насправді на жінку дуже впливає оточення, – розмірковує 42-річна Анна з Івано-Франківська, вчителька за освітою. – І особливо це помітно у маленьких містечках. Бо у селі всі заклопотані своїм господарством, та й особливого вибору нема. У великих населених пунктах всі жителі існують, не переймаючись зовнішністю й справами інших. А от у невеличких райцентрах 40-річну пані, яка, припустимо, вирішить робити регулярні пробіжки, можуть шельмувати. Мовляв, якась ненормальна, вже заспокоїтися треба у твоєму віці! Багато жінок себе ховають заживо, починаючи вже від 40 років відраховувати час до пенсії. А якщо жінка ще й розлучена, часто може почути: «Чому ти не познайомишся хоча б із кимось? Ще трохи – і лишишся назавжди сама! Нема чого перебирати!»

Додають невпевненості і роботодавці, часто встановлюючи обмеження – до 35 років. Особливо, якщо ти – не чоловік. Пригадую, після заповнення анкети на визначення рівня мотивації безробітної особи у центрі зайнятості мені відмінусували бали. Все через вік у майже 39 років та наявність двох дітей. На запитання, чи застосовували б вони цей підхід до чоловіка з такими ж обставинами, відповіли заперечно. Як тут не депресувати?

Часто єдиною цариною, де вік 40+ може стати перевагою, стає робота, пов’язана з доглядом за літніми людьми і дітьми. А ще прибирання. Стигматизуючи вік, у нас звикли зверхньо ставитися і до певних видів діяльності.

«У мене таке було, що відмовляли у роботі через вік, – говорить 40-річна Ірина, біологиня за фахом, яка зараз працює у Німеччині. – Тому я люблю Західну Європу. Тут і в 60 бути кур’єркою чи офіціанткою нормально. Сама я насолоджуюся віком. Сприймаю його, як дарунок долі. У свій 40-річний день народження я ще й заміж вийшла. Чоловік молодший від мене на 11 років. Що я наслухалась від знайомих жінок, коли ми з ним познайомились! І що він піде, і що я не вічно буду молодою, і що у нього якийсь зиск є. Я просто запитувала у всіх одне: «А 50-річні чоловіки хіба такого не можуть вчинити?»

Водночас Ірина, як біологиня, зазначає: у багатьох 40-річних жінок починає зменшуватися кількість естрогену – гормону, що відповідає за жіночність, сексуальність та привабливість. Менше синтезується й колагену, а тому шкіра стає в’ялішою. Жінки починають комплексувати і ностальгувати за своєю юною зовнішністю.

«Звісно, процес старіння ніхто не скасовував. Різниця лише у сприйнятті, – каже Ірина. – Тому частина сумує за тим, якими вони були, а частина кайфує, усвідомлюючи: а коли, якщо не зараз?».

Схоже, «коли, якщо не зараз?» стало гаслом сучасних 40-річних жінок. Не бачу сенсу стверджувати, що такий вік геть непомітний. Але 40 – це і є самісінька середина життя. Середина ж означає баланс. А що недоброго у збалансованості?