Від співчутливого погляду до агресивного знецінення – повний спектр реакцій я відчула на собі за той час, що живу з п’ятьма котами. Бабуся, сусідка і мамина подруга – кожна зауважила, що мені краще народити дитину. Кур’єр і сантехнік вважають своїм обов’язком сказати, що жоден чоловік не захоче «кошатницю». А хто знає, що я феміністка, полегшено видихають – ненавидить чоловіків і в 40 років матиме 40 котів.

«Скільки-скільки? І ти з ними у квартирі живеш?»
«Ого, з п’ятьма котами ти чоловіка не знайдеш»
«У тебе є хлопець? А він не проти, що ти взяла котів?»
«А чого ти їх не прилаштуєш, ти ж у фонді з тваринами працюєш?»
«Це твій материнський інстинкт так проявляється»
«Нащо тобі ті коти? Краще народжуй»
«А куди ти подінеш котів, коли з’явиться дитина?»
«Не вигадуй, це ж просто коти, їх не можна порівнювати з дітьми»
«Коти тобі у старості “спасибі” не скажуть»
«А, ти феміністка? Ну, тоді ясно»

І моє улюблене:
«Ви, звісно, молодці, що допомагаєте тваринам, але краще б хворим дітям допомогли»

Якщо послідовно, я дійсно феміністка, працюю у фонді захисту тварин і маю п’ятьох котів. Щоправда, хлопець у мене теж є. І це наші з ним спільні коти (як із дітьми, уявляєте, коли обоє партнерів хочуть і порівну ділять догляд?). Вони потрапили до нас із вулиці у різний час, але всі стали частиною сім’ї. Близько року їх було троє, але потім ми забрали двох кошенят, яких добрі люди планували вивезти до лісу, щоб не годувати (дійсно є ті, хто вірять, що кошенята виживуть у лісі?!)

Спершу ми хотіли знайти для малих інший дім, але зрозуміли, що вони не надто ускладнюють нам життя, натомість крутецько муркочуть і люблять спати під боком. Троє старших трохи пошипіли для утвердження свого авторитету, а тоді здалися.

Не знаю, як люди уявляють собі життя з котами, але на інформацію про п’ять тварин в однушці вони чомусь реагують бурхливо. На практиці ж п’ять котів не є чимось неймовірним. Вони не об’їдають нас, не займають увесь простір і не віджимають ліжко. Фактично це те саме, що один чи два коти, тільки лотки треба чистити частіше.

Я багато пишу про тварин, оскільки працюю з ними, а також описую чимало історій зі свого досвіду. Буває, хтось зі знайомих пише в особисті, щоб отримати пораду або уточнити свої дії, я завжди цьому рада. Але за рік котоматеринства були сотні тих, хто дивує своїми упередженнями. Маю уже цілий перелік фраз, які чую найчастіше:

«Нащо вам так багато? Що ви з ними будете робити?» – Що ми точно НЕ будемо з ними робити, так це платити ними за комуналку, хоч дехто і пропонує цей варіант як робочий.

«Чому б вам не прилаштувати котів до інших сімей, адже ти працюєш у фонді, який займається пошуком домівок для тварин?» – На вулиці є ще сотні тварин, яких треба прилаштувати, а охочих людей на всіх бракує. Або я пропоную тим, хто таке питає, прилаштувати до інших сімей своїх рідних.

«Може, вам із хлопцем час завести дитину?» – Якби щоразу за це запитання мені давали 100 гривень, ми уже не жили б в однушці. По-перше, ми самі здатні вирішити, коли нам час. По-друге, не варто проводити паралелі між дітьми і котами. Вони не є взаємозамінними чи взаємовиключними.

«Куди ви віддасте котів, коли у вас з’явиться дитина (тварина ж може подряпати дитину)?» – Дітей у цьому жорстокому світі чекає чимало небезпек. Їх може подряпати кіт, пес, гілка дерева чи інша дитина. Аби цього не сталося, треба добре засвоїти правила поведінки з тваринами, на природі, з людьми. Саме так можна захистити дітей, не зраджуючи водночас тварин, які нам довіряють.

«Я не розумію, нащо ви стільки сил витрачаєте на котів, коли можна допомогти хворим дітям?» – Це ми щодня чуємо у Фонді захисту тварин і сотні разів таке питали в мене особисто. У мене є детальне і логічне пояснення, чому ми вирішили допомагати саме котам. Але я не бачу потреби перед кимось звітувати, тож зазвичай кажу просто: «Бо я ХОЧУ допомагати саме тваринам. Все». І я справді переконана, що кожен сам може вирішити, на що йому витрачати свої сили і ресурси.

Можливо, після прочитаного ви подумали, що це крик міської божевільної, яка ніколи не вийде заміж і якій ніхто не подасть склянку води у старості (ох, як я люблю цю метафору).

Я пропоную облишити тих, хто має 2-5-10 котів, а натомість почати засуджувати всіх, хто ставиться до тварин як до іграшок, викидає їх, знущається, залишає під дверима притулків чи біля смітників. Бо якось лякає ситуація, коли любити тварин виглядає стрьомно, а не любити – нормально.

Фото надані авторкою