купити рекламу

Я зараз чую: «Звісно, тобі простіше, ти ж медик». Мені не простіше. У мого чоловіка четверта стадія раку легень. Я медсестра реанімації, я все життя допомагала лікувати людей, і пацієнтів з онко також.

Знайомі постійно зверталися, коли хворів хтось з близьких, – я допомагала нагуглити інформацію, радила, куди бігти, до яких спеціалістів звертатися. Але я не думала, що колись рак прийде в мою сім’ю. Суб’єктивно – краще б не мала медичних знань, наївно б вірила в одужання. Але я розумію, що це не вилікується.

Я дізналася першою. Здогадалася, коли пульмонолог дивився рентгенівські знімки. А потім, коли надійшли результати обстежень, я побачила незрозумілі для далекої від медицини людини терміни, та здогадки підтвердилися. Я нічого не говорила чоловікові цілий місяць. Не могла просто сказати: «У тебе рак», мусила прийти з готовою програмою.

Чекати, коли лікарі щось розкажуть, не стала, бо втратили б купу часу. Лікарі зазвичай не говорять нічого, нічого не пояснюють. Та й хотілося бути впевненою, що призначатимуть правильне лікування. Тому сиділа в інтернеті, читала, що це за хвороба, яке є лікування і перспективи. Протокол, за яким мали розпочати лікування, був сучасним. Це якоюсь мірою допомогло. Коли я нарешті сказала все чоловікові, я дала йому надію: буде сучасне лікування, є шанси продовжити життя.

Плакали обоє. Перше питання було – чому ж саме він.

Мені здається, що стадію прийняття я досі не пройшла, хоча минуло вже пів року. Ця стадія не закінчується, вона просто переходить в констатацію факту. Є хвороба, будемо боротися, а для цього потрібна холодна голова.

Об’єктивно я розумію, що чоловік досі живе тільки тому, що я медик. Знаю, що і де почитати, можу маніпуляції сама зробити, помітити якісь зміни. Нам навіть у приватній клініці не розповідали, на що звертати увагу під час хімієтерапії.

Був випадок, коли не попередили стежити за рівнем натрію, не призначили аналіз, який би його показував. Як сказала тоді лікарка, – не думала, що будуть проблеми. А проблеми сталися, натрій впав до такого рівня, що ще кілька годин – і не врятували б. Коли чоловіку стало зле, я за симптомами зрозуміла, що справа в низькому натрію, поїхали в реанімацію. Тепер перевіряю кожне призначення лікарів.

Про одужання мова не йде. Намагаємося подовжити тривалість життя, але найголовніше – треба зберегти його якість. Поки гроші не закінчилися, купуємо дорогі ліки. Вони допомагають, чоловік добре почувається, та надовго не вистачить, навіть якщо продамо квартиру. А ще треба залишити хоч якісь кошти на кінець.

Мене як медика хвороба чоловіка, певно, не змінила. Я завжди намагалася ставити себе на місце родичів своїх пацієнтів. Зараз, коли рак в моїй сім’ї, ще більше бачу, наскільки катастрофічною є наша медицина.

Я теж палю. Нещодавно зробила комп’ютерну томографію, щоб пересвідчитись, що сама не хворію. Знову ж таки, завдяки роботі я знаю, що потрібно регулярно обстежуватись. Хотілося б, щоб сімейні лікарі теж почали говорити своїм пацієнтам про ризики, обстеження. Але це трапляється, на жаль, не часто.

Понад усе я хочу врятувати чоловіка. Як звичайна людина, не медик, я не розумію, чому саме він.

В Україні рак легень – найпоширеніший тип раку та вбивця номер один серед онкохвороб. У 7 з 10 пацієнтів його діагностують на пізніх стадіях.
Кожен втрачений місяць без лікування коштує місяців, а іноді й років життя. Захистіть себе і своїх близьких – запитайте сімейного лікаря про симптоми, ризики і потрібні обстеження.

Матеріал підготовлено в рамках інформаційної кампанії «Знати.Виявляти.Лікувати», яку проводить громадська організація «Легені» – організація пацієнтів з раком легень.