купити рекламу

Бути блогеркою-феміністкою в Україні — трохи невдячна справа: «свою» аудиторію ще потрібно знайти та залучити, інстаграм постійно вставляє палиці в колеса і навіть вчорашня прихильниця може написати: «Ти “зазвідилась”!». Однак кожна з шести героїнь цього матеріалу пише про гендерну нерівність, бореться з хейтерами, вигадує ідеї для постів і сторіз й залюбки спілкується з аудиторією, яка прагне знати більше про фемінізм.

Марина Воробйова  (@marine.sparrow)

Психологиня Марина завжди позиціонувала себе як феміністку. Відвідавши кілька тренінгів, присвячених гендерній нерівності, вона зрозуміла: про цю проблему не можна мовчати. Тому декілька років тому Марина переформатувала свою особисту інстаграм-сторінку на тематичний блог про фемінізм. Тут жінка пише про контрацепцію, веде прямі ефіри з доказовими лікарями та розвінчує псевдонаукові твердження.

Я не веду блог для того, щоби співпрацювати з брендами та заробляти гроші. Навпаки — сюди зливаю свої кошти. Тут я просто показує своє життя таким, яким воно є, та транслюю свою позицію, як на мене, прогресивну й сучасну. Впевнена, що блогів із такою позицією має бути якнайбільше в соціальних мережах. Бо попри те, що в нашій Конституції закріплена рівність між жінками та чоловіками, в дійсності все інакше.

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Школьные дежурства и “практика”: незаконная и унизительная эксплуатация детского труда. ⠀ Да-да, именно так! ⠀ Вообще, практика (то есть бесплатная работа для оттачивания навыков) возможна в университетах, колледжах – то есть там, где люди приобретают профессию, и практикуют собственно профессиональные умения☝ ⠀ В школе никакую профессию дети не получают❌ ⠀ Мытьё полов, поклейка обоев, покраска снарядов на территории – это НЕ ТО, чем должны заниматься школьники: они не уборщики, не строители, не маляры. И этим профессиям в школе они не обучаются. ⠀ Если следовать букве закона, то участие детей в безоплатном труде на благо школы возможно только (!) с письменного согласия родителей. Об этом нам говорит статья 52 Закона Украины об образовании. Более того, статья 43 Конституции Украины четко гласит, что использование принудительного труда недопустимо! ⠀ Что это значит на практике? Только то, что ни один учащийся не обязан принимать участие в школьных субботниках или убираться в классе. Этот труд должен быть добровольным. Если ребенок отказывается дежурить, или его родители запрещают это, то никто не имеет права заставлять ребенка это делать. Эту работу должны выполнять уборщики, за зарплату, на которую выделяются средства из бюджета❗ ⠀ Принимают решение о том, будет ли школьник принимать участие в уборке школы, ее территории, текущем ремонте, ТОЛЬКО родители и сам учащийся, никак не учителя, родительские собрания и т.н. “родительский комитет” который вообще не имеет законных прав и полномочий❗ ⠀ Традиции эксплуатировать труд несовершеннолетних, вместо того, чтобы заключать договора подрядов со специалистами – типично совковая традиция, от которой нужно отказываться. ⠀ Принуждение и шантаж (“не отдадим табель, пока не отходишь на практику”) – это правонарушение. Сначала – жалобу директору. Нет реакции? В городской отдел образования. Нет и там реакции? Пишите выше. Обычно все решается только при угрозе пожаловаться. ⠀ Требования сдать денег вместо “практики”, принести “гуманитарную помощь” в виде краски или порошка – незаконны❌ ⠀ А вас заставляли работать бесплатными уборщицами в школе? Вы знали, что это незаконно?

Публикация от ВОРОБЬЁВА ЧИРИКАЕТ (@marine.sparrow)

Мені складно підбирати ілюстрації до допису, але пост написати можу за 5-10 хвилин, особливо якщо це реакція на певну резонансну подію. Якщо ж створюю пост-аналітику, то часом збираю його по крихтах протягом кількох днів. Але помітила: що довше я створюю публікацію, що ретельніше підбираю формулювання, що більше додаю експертних думок, то менший відгук і охоплення збирає цей допис. А якщо пишу на болісну для мене тему, не стримуючи емоцій, то подібні пости ставлять рекорди у моєму блозі. Наприклад, допис про необхідність секс-просвіти охопив понад 18 тисяч людей. Такого ж показника досягла публікація про Грету Тунберг й екосвідомість. Це при тому, що в середньому мої пости охоплюють п’ять-шість тисяч людей. Чому так відбувається, я не знаю, певно, читачі щось відчувають.

Фідбек від аудиторії оцінюю за коментарями, кількістю збережень та розповсюджень, а от лайки для мене не на першому місці. Я блогерка, яка сфокусована більше на тексті, на тому, щоби достукатися до людей саме через зміст, а не форму. Можливо, через це у моїх постів менше лайків, ніж у атмосферних світлин. У будь-якому разі для мене важливо влучити у ціль своїм текстом. Якщо це не вдається, то пробую це зробити наступного разу.

Нинішню кількість підписників я набрала завдяки рекламі у блогерів. Власне, це єдиний спосіб залучення, який дає справді вимірювані показники. Колись я взяла участь у гівевеї, і через це моя статистика впала нижче плінтусу. Гів — це про «холодну» аудиторію, яка підписується заради подарунку. Їй все одно, хто ти є і що там пишеш. Тому більше в подібних конкурсах участі я не беру. Таргет теж не дає мені очікуваних результатів, але, можливо, це тому, що я неправильно його налаштовую.
Блогерки-феміністки, які мене надихають, мають приблизно таку ж аудиторію, як і я, або ще меншу. Це — @dis_is_fem, @olya.savinova, @dopelada, @mewfein, @mrrfema, @christina_brungilda. Кожна з них створює якісний контент. Набагато кращий, ніж блогерки середнього рівня. І я пишаюся тим, що з деякими знайома особисто, а з іншими маю хороші інтернет-стосунки. Сподіваюся, що у майбутньому ці блогерки досягнуть бажаної кількості підписників та переглядів.

Хейтерів баню раз і назавжди. Зазвичай вони хамлять, пишуть негативні коментарі щодо моєї зовнішності та розумових якостей. Проте мою впевненість у собі не похитнути: знаю, що я освічена людина, яка послуговується фактами та доказами, а не особистою думкою. Лише одного не розумію: навіщо люди приходять до мого блогу і перетворюють коментарі під постами на громадську вбиральню. Якщо їм так кортить «злити своє лайно», то нехай роблять це у себе вдома. Окрема категорія хейтерів — ті, які пишуть образи в директ. Таким навіть не відповідаю — одразу блокую. Немає сенсу будувати нормальний діалог із невихованою людиною, яка розпочинає спілкування з грубощів.

Інстаграм жодного разу не видаляв мої пости, хоча у своїх дописах я не добираю слів. Як відчуваю, так і пишу. Проте чимало разів соцмережа накладала на мій акаунт тіньовий бан та зносила історії. Одного разу я показала в сторіз, як ми з чотирирічною донькою відпочиваємо на пляжі. Звичайно, ліфчика на ній не було. І соцмережа видалила цю сторіз за те, що було видно дитячий животик та соски.

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Развод в кабинете гинеколога ⠀ Девочки знают, девочки подтвердят: как правило, гинеколог это не тот доктор, к которому ходят с радостью. Я вижу тому много причин, среди которых: ⠀ Стигматизация самой темы женской физиологии Мысль о том, что половые органы “грязные” Боязнь манипуляций и боли Негативный прошлый опыт Страх ⠀ Со всем этим может помочь справиться психолог. Но есть другой негатив, неочевидный: в кабинете гинеколога в наше время вас могут банально развести на ненужное лечение и даже операции ‍♀️‍♀️‍♀️ Поверьте, я знаю, о чем говорю: как менеджер гинеколога, я ежедневно вижу случаи полного кошмара и ужаса в виде назначений и диагнозов. По хэштегу Елены Березовской #врачебныемаразмы есть примеры. ⠀ Нередки случаи, когда детям (!!!) лечат кокковую флору (!), что АБСОЛЮТНАЯ НОРМА, и даже не только для детей. Где, скажите мне, учились эти доктора и за какой кусок сала в каком переходе они купили диплом? Поначалу я пребывала в шоке, сейчас у меня тупо разочарование и раздражение от тотального непрофессионализма. Особенно в гинекологии. ⠀ Из личного: мне тоже пришлось столкнуться с разводом на ненужное лечение (которое похерило мне грудное вскармливание сына и весь жкт на полгода), а также с попыткой развести на ненужное лечение и операцию. К счастью, я уже была разумнее и не повелась. Я нашла адекватного доктора и за беременность не получила ни одного назначения. А когда смотрю, что в аптеках берут беременные, меня натурально трясет. ⠀ Увы, спасение утопающих это дело рук утопающих. И выбор адекватного доказательного доктора – это лучшая инвестиция в свое будущее здоровье. ⠀ Я знаю всех (или почти всех) доказательных врачей Инстаграма ☺️ А вы? ⠀ П.С. Если не знаете или знаете мало, заходите в @dok_med_marafon. Мы собрали THE BEST OF THE BEST ⠀ П.П.С. В комментариях можно сдавать явки-пароли к адекватным докторам в вашем городе))) Не только гинекологам)

Публикация от ВОРОБЬЁВА ЧИРИКАЕТ (@marine.sparrow)

Я розумію, що в чомусь можу помилятися. Спокійно ставлюся до того, якщо хтось каже: «Ти не достатньо розібралась у питанні. Зваж, будь ласка, на те, що є ще ось такі думки». Наприклад, колись я вважала, що секс-робота — це нормальна праця. Прочитавши книжку Ольгерти Харитонової «Женщины. Разговор не о мужчинах», я зрозуміла, що це не робота, а насильство над жінками.

Головне, щоби критикували не мене як особистість, а саму ситуацію. У такому разі я, звісно, візьму зауваження до уваги й обов’язково буду розбиратись у питанні. Я ж не бетонна споруда, яка не змінюється роками. Я – людина, яка може переглядати свої думки, тож нічого страшного в цьому не бачу.

Вікторія Дубінець (@femmevika)

Два роки тому Віка навіть не здогадувалася, що невдовзі стане блогеркою та феміністською секс-просвітницею, яка допомагатиме людям. За її словами, вона створила блог в інстаграмі, аби відволіктися від суїцидальних думок. На її перші дописи про пережитий травматичний досвід відреагували жінки, які зазнали насилля та хотіли безпечно прожити свої травми, але звинувачували себе у тому, що сталося. Це підштовхнуло Віку глибше вивчати тему гендерної нерівності, читати дослідження та показувати, що проблема не у жінках, а у суспільстві, яке толерує насильство. Поступово її блог перетворювався на місце, де жінки як сестри підтримують одна одну і хочуть спільно щось змінити.

Спершу я просувала блог через таргетовану рекламу, але коли додалися перші десятки підписників, подумала: «Може, видалити сторінку? Не хочу такої відповідальності». Тоді ж мені написала одна дівчина, якій сподобалися мої тексти, і висловила надію, що не закину справу. Її повідомлення підштовхнуло мене повірити у свої сили та продовжувати в тому ж дусі. До речі, з цією дівчиною ми досі спілкуємося, листуємося, стежимо одна за одною і, можливо, найближчим часом все-таки побачимося.

Вікторія має закритий аккуант, тому ми не можемо поділитися постами в тексті.

Більшість способів просування в інстаграмі для мене наразі не доступні. Коли я почала писати про секс, соцмережа перестала пропускати мій таргетинг. Українськомовні блогерки теж не беруть мене на рекламу, бо у нас не заведено на широку аудиторію говорити про секс. До того ж є ризик, що мій контент не зайде їхній аудиторії. Тож у мене залишаються два способи просування, які дають хороший результат: реклама чи взаємний піар у російськомовних блогерок зі схожою тематикою.
Однак останні три місяці я не вкладаю у просування. Нові підписники приходять завдяки моїй наявній аудиторії, яка розповідає про мій блог, позначає мене в дописах та історіях. Тішуся такій підтримці, адже люди вже настільки довіряють мені, шо розказують про мене своїм друзям та знайомим. І, мабуть, річ не в кількості, а в тому, що це взагалі відбувається. Як-не-як приходять саме «мої» люди.

Коли я пишу пост, то зазвичай відштовхуюся від того, що мені зараз хочеться розказати. Мінімум дві години витрачаю на створення одного допису, бо треба передивитися літературу за темою та ознайомитися з останніми даними. Інколи впродовж п’яти-шести годин безперервно читаю дослідження. Якщо потрібна доказова база за кожним пунктом, то з кількох годин робота над дописом розтягується на декілька днів.

Люблю писати пости лише на своєму телефоні, на ноутбуці чи чужому комп’ютері цього робити не можу. Найкращий час для творчості — позаробочий, коли я перебуваю вдома сама.

Кожна жінка, яка намагається змінювати патріархальну систему, бореться і говорить вголос, для мене є прикладом для наслідування. Але, мабуть, найбільше мене захоплює блогерка-білоруска 2dayto4night (Анастасія Блогиня). Я почала стежити за нею, коли ще сама не мала блогу. Її розповіді про посттравматичний розлад, суїцидальні думки та активістську боротьбу, яку вона веде попри все, надавали сил лікувати власну депресію, надихали вивчати тему фемінізму і зрештою теж ставати активісткою.
«Це занадто вульгарно», «Порядній жінці так не годиться робити», «Хто тебе таку заміж візьме?», «Ти щось “зазвіздилась”» — те, що зрідка мені пишуть хейтери. Люди намагаються втиснути мене у певні стандарти, в які не вписуються фото з напівоголеною блогеркою. Якщо раніше якось реагувала на такі повідомлення, то зараз просто блокую людину. Наразі не маю ресурсів на це та й взагалі пояснювати щось людині, яка не хоче мене чути, не бачу сенсу.

Вікторія має закритий аккуант, тому ми не можемо поділитися постами в тексті.

Мені здається, що через нелюбов інстаграму до секс-блогерок я пожиттєво в тіньовому бані. Також соцмережа постійно видаляє мої дописи й історії, часом доходить до абсурду. Пригадую, як інстаграм зніс мій допис із підбіркою фільмів 18+. І річ не у тексті, а в світлині з галереї — постері до фільму «Щоденник німфоманки», на якому зображено оголене тіло.

Блогерство — це колосальна робота й відповідальність, яка виснажує, і люди цього часто не розуміють. Час від часу у мене виникає бажання видалити блог через те, що сумніваюсь у собі, своїх прагненнях та якості свого контенту. У такі миті я перечитую повідомлення зі словами вдячності, які мені надсилали люди (дві папки таких відгуків збережені в хайлайтах). Тоді я розумію, що роблю все недаремно, тож продовжувати варто.

Не звертаю уваги на кількість лайків, охоплень, поширень, збережень, оскільки зрозуміла, що орієнтація на цифри мене пригнічує. Відколи зробила закритим свій профіль, почала оцінювати фідбек моєї аудиторії за повідомленнями, які вони мені надсилають. Найкраще, коли пишуть, що я допомогла їм змінитись. Одну дівчинку мої розповіді про те, як лікую депресію, підштовхнули піти до психіатра, який виписав їй антидепресанти. Згодом вона написала, що вилікувалась і їй скасували препарати. Для мене це було дуже цінним, зважаючи на те, що сама я ще продовжувала лікуватися.

Ще подобається, коли підписники розказують про маленькі зміни, які з ними трапилися. Наприклад, що завдяки мені полюбили слово «жінка» чи танцювати вранці. Це прекрасно, що я є прикладом для людей, який надихає.

Дарина Горбачова (@dis.is.fem)

Вперше вести блог в інстаграмі Дарина спробувала ще в 2015 році, коли цю соцмережу більше сприймали як галерею, аніж простір для висловлення думок. Тому дівчина майже нічого не писала на сторінці, всі сили скерувавши на візуальне оформлення. Але її світлини в синіх тонах не дуже заходили людям, а сама вона не знала, як взагалі можна просувати блог. Лише через чотири роки знайшлася проблема, про яку захотілось говорити.

Раніше я вважала, що феміністки — це якісь страшні, неголені, незадоволені життям жінки, на яких не звертають уваги чоловіки. Цей стереотип зламав тимчасовий переїзд до Лондону, де я протягом року навчалася в університеті. Команду місцевих черлідерок, до якої я приєдналась, очолювала дівчина-феміністка. Вона не вписувалася в мої уявлення про невдах: відмінниця, весела, компанійська і, попри те, що не конвенційно красива, завжди навколо неї було багато хлопців. Я підписалась на неї в інстаграмі, ще одну американку-феміністку почала читати на фейсбуці. Їхні дописи про порушення прав жінок хвилювали й підбурювали мене, подразнювали моє почуття справедливості.

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Что в действительности значит быть женщиной? ⠀ Быть женщиной это: ⠀ сжимать ключи в кулаке, сделав что-то вроде кастета, когда идёшь домой после захода солнца. ⠀ уходить от конфликта, проигрывая в голове слова, которые хотела сказать. Но почему-то не смогла, боялась. ⠀ ‍♀️ненавидеть какую-то часть своего тела. Множество женщин в какой-то период жизни ненавидят своё тело или его часть, хотят что-то поменять. ⠀ ‍♀️считать себя глупой, неспособной к точным наукам, логическому мышлению, анализу и систематизации огромного количества информации, изобретениям. ⠀ ‍♀️быть по ресурсам на нуле, потому что воспитана как донор общества и вливаешь всё в других, себе оставляя самую малость. ⠀ ‍♀️понимать, что тебе нужно быть в два раза умнее, активнее, изобретательнее, чем мужчина, который при наличии таких же качеств, окажется на том же уровне намного быстрее, чем ты. ⠀ ‍♀️ всегда всё делать «не так». Женщина с рождения знает, что она, её действия, её внешность — «не такие», и что ей нужно прилагать максимум усилий, чтоб стать такой. ⠀ считать, что все женщины вокруг тебя опасны, глупы, женский коллектив отвратителен, никому нельзя доверять. Даже иногда лучшей подруге. Чувствовать себя одиноко. ⠀ ‍♀️считать, сколько ты должна не есть, чтобы прийти к определённой отметке на весах. Плакать из-за этого. ⠀ ‍♀️следить, не быстро ли ты стареешь. Ужаснуться. Замаскировать, вколоть. Бояться. ⠀ ‍♀️ бояться, что он тебя бросит. И даже если ты сильно старалась, то слушать от окружающих, что недостаточно. ⠀ ‍♀️ терпеть. Терпеть. Очень много терпеть. ⠀ ‍♀️ бояться злиться. Думать, что злятся только истеричные женщины. Держать это в себе, приобретая тревожность. ⠀ ‍♀️жертвовать. Карьерой, развлечениями, сном, свободным временем, хобби, любимой едой, любимой книгой, отдельной комнатой, тишиной, спокойной прогулкой, путешествиями. ⠀ Быть женщиной — это не ноготочки, косметика, мягкость характера или красивая одежда. Это опыт, который приобретают все женщины в тот момент, когда общество начинает к ним относиться как к угнетаемой группе.

Публикация от Дарина поджигает 18+ (@dis.is.fem)

З вересня 2018-го до квітня 2019-го я «варилася» в цій інформації. За цей час встигла повернутися до Києва, залишити роботу і перейти працювати до майстерні. Там я часто ділилася зі знайомим наболілим щодо прав жінок, і він якось сказав: «А чому б тобі про це не почати писати?» І я почала, хоча й боялась заявити, що я феміністка (навіть пост із таким заголовком написала). Очікувала на хейт, але його майже не було.

За освітою я графічна дизайнерка, але не пишу про проблему поганого дизайну в Україні — вона видима і не така небезпечна, як порушення прав жінок. Якби я була чоловіком, то, можливо, б писала лише про дизайн, бо з наявними привілеями не помічала б нерівності. Але оскільки у мене як у жінки є певні проблеми у суспільстві, то вони можуть заважати мені рухатися до своєї мети. І річ не завжди у тому, що мусиш комусь протистояти. Я знаю класних спеціалісток, на яких, за їхніми словами, не впливає ворожий чи доброзичливий сексизм, але їхня внутрішня невпевненість, закладена з дитинства як «я це не зможу, бо у мене мозок жіночий», нікуди не зникає. Для мене це більш явна проблема, тож за допомогою блогу привертаю до неї увагу.

Мої пости можна умовно розділити на три види: написані на емоціях, ті, що розповідають про мій особистий досвід, та просвітницькі. На перший вид дописів мене надихає певна тема чи подія, повз яку я не можу пройти, бо емоції б’ють через край. Я себе в цю мить не зупиняю, просто сідаю та пишу, що спадає на думку. Потім цей текст редагую: прибираю грубощі й повтори, кілька абзаців об’єдную в один, у деяких словах вставляю символи, щоби соцмережа не видалила допис. Але навіть після редагування такі пости не втрачають своєї «зарядженості», тож утримують увагу людей.

На пости про особистий досвід читачі зазвичай реагують: «Жиза, у мене таке ж було», але їх не так активно поширюють, як наприклад просвітницькі. Щодо останніх, то тут я не можу просто писати відсебеньки — треба вдаватися до фактчекінгу, шукати статистику, аналізувати дані не на перших сайтах у пошуковій видачі, а на тих, які я спеціально відібрала для цих постів. Окрім того, цей допис має бути не нудним, щоби люди дочитали його до кінця. Тому часом додаю абзац із особистою історією, яка вписується в тематику поста. Подібні дописи можу створювати тиждень, але й люди їх часто зберігають, щоби взяти звідти аргументи, якщо з кимось сперечаються.

Перших підписників я залучила через рекламу в однієї бодипозитивної блогерки. Однак згодом зрозуміла, що це не моя аудиторія, у нас із нею різні проблеми. Та в будь-якому разі цікаво було глянути, як потенційним підписникам зайде макет розповіді про мене.

Ще брала участь у гівевеї, але конкурс привабив не зацікавлену аудиторію, а призоловів. Через це у моєму блозі сильно впала активність, тож я довго й нудно чистила цих мисливців за подарунками. Зараз знову починаю розвивати свою сторінку, брати людей на рекламу, заробляти на цьому якісь гроші та вкладати їх у блог. Разом із іншими феміністками влаштовую тематичні марафони — так більше шансів залучити саме «свою» аудиторію.

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Феминизм испортил мне с_кс ⠀ Пожалуй, в правилах изучения феминизма, которые я когда-то давно писала, не было ещё одного важного пункта, а именно — про с_кс. ⠀ С приходом феминизма любое моё взаимодействие со своим телом стало более качественным. Я начала себя больше радовать новыми эмоциями и ощущениями, едой, сном, обозначила, где мои границы и научилась реагировать на их нарушение. Я поняла, что моему телу нравится, а что точно не нравится, даже более сложно — что и когда нравится в зависимости от цикла. ⠀ При чём тут с_кс? Его стало в разы меньше. Точне, В РАЗИЩИ меньше. ⠀ Для начала с человеком надо познакомиться. На лбу же не написано, а в новостях гремит, что убийцы и наcильники «хорошие, добрые мальчики, которые никогда бы такого не сделали». Поэтому поехать сломя голову сразу куда-то в квартиру или — о ни в жизни! — кого-то незнакомого впустить в мою прекрасную обитель? Нет. ⠀ И вот вы знакомитесь, и он выдаёт что-то вроде «да сейчас уже права белых мужчин ущемляют вовсю» — и как из того мема — сразу сухо. Классно, когда это узнаётся на этапе переписки, время сэкономлено. ⠀ Как я ни пыталась заткнуть тревожные колокола подальше, но если передо мной сексист, у которого напрочь отсутствует способность к рефлексии, то мой мозг сразу по-сестрински предлагает провести вечер в компании с_кс-игрушки. ⠀ Но допустим, детектор сексизма молчит, человек проходит интеллектуальный порог. И даже есть искра раз доходит до с_кса, но и тут можно попасть на человека, которому отсутствия прелюдии и миссионерской позы хватает на всю жизнь. Да, толерантность — не равно с_кс-просвещённость и наоборот. ⠀ И вот получается, что прежде чем найти такого человека, который бы удовлетворил по всем параметрам, нужно переобщаться, переметчиться и перевстречаться с большим количеством людей. А мозг не дурак, понимает, что это слишком энергозатратно. И случается выгорание. ⠀ Феминизм частенько портит с_кс, особенно, если не хочется серьёзных отношений. Всё, теперь вы знаете

Публикация от Дарина поджигает 18+ (@dis.is.fem)

Добре працює «сарафанне радіо». Наприклад, підписники поширюють у себе мої пости, а вже через них до блогу приходять зацікавлені люди. Але ця активність залежить від теми допису, а не від кількості поширень. Нещодавно я написала пост про те, що секс із людьми, які цікавляться твоїм станом, і тими, у кого «порнхаб у голові», — це зовсім різні речі. Особливо відчуваєш цю різницю, коли сама просвіщаєшся в плані сексу, а твій партнер бере все з порно. Цей допис знайшов відгук у багатьох. Тема сексу, як і грошей, є тригерними для більшості.

Інколи хотілося видалити блог, коли почувалася на межі вигорання. До того ж у мене є основна робота, на якій я обіймаю керівну посаду, тож маю включатися максимально. Для мене блог — віддушина, тому не хочу його кидати, зважаючи на те, скільки ресурсів я вже в нього вклала.

Коли мені здається, що я стою на місці та не розвиваюсь, обираю якийсь день, коли взагалі не з’являюся в інстаграмі. Також заспокоюю себе тим, що нині складно просувати себе в цій соцмережі, і починаю шукати інші способи. Нещодавно ми з друзями жартома роздумували про те, як мені швидко стати впізнаваною поза інстаграмом. Дожартувалися до варіанту «піти на СТБ». Наприклад, чому б не відправити мене як феміністку на шоу «Холостяк» та не влаштувати розрив шаблону українському суспільству? Я навіть придумала аргументи, які б змусили продюсерів взяти мене в проєкт. Якщо довго протриматися на шоу, можна привабити приблизно 50 тисяч підписників (стільки фоловерів саме набрав знайомий мого друга — дворецький із шоу «Від пацанки до панянки», який протягом усього сезону просто озвучував деякі завдання і відкривав двері). Щоправда, не знаю, яка аудиторія набіжить та чи впораюсь із нею. Здогадуюся, це буде не дуже приємний досвід, особливо в перший рік. Аудиторію, звісно, можна виховувати, але на це потрібні ресурси.

Серед феміністок-блогерок мене найбільш захоплює @gospozha logika, яка створює напрочуд корисні інформативні пости. Від деяких її фраз і слів у мене стається емоційний оргазм. Є ще блоги, на які я підписуюся, бо мені сподобався інфопродукт (наприклад, курс), а от самі його автори, як правило, мене емоційно не залучають. Певний час я опановую навичку, якою вони володіють, а коли досягаю потрібного результату, відписуюсь.

Буває, до блогу приходять любительки давати непрохані поради й оцінювати чужу зовнішність. Я це сприймаю як порушення моїх меж, тож беруся жорстко їх відстоювати. Мене не хвилює, чи ображу я людину, чи ні. Вона ж за мої межі не переймалась. Але все одно жінки більш спокійні, у них немає сліпої впертості. Навіть коли ми обговорюємо фемінізм, то вони ставлять багато запитань, на які я завжди відповідаю.

Є тип чоловіків — соратники Позднякова, у яких, здається, лише одна мета — нагрубіянити мені, обізвавши сукою чи шльондрою. Відповідаю їм дотепно і доводжу до стану, коли у них стається повний error у голові. Після цього вони зникають.

Ще є чоловіки, які одразу пишуть: «Я не розбираюсь у фемінізмі, але…», і після цього «але» починаються відсебеньки. Вони для них вагоміші, ніж ті аргументи, статистика й дані, які наводжу я. Раніше намагалася у чомусь їх переконати, зараз просто посилаю, на що вони ображаються. У зв’язку з цим придумала жарт: «Дівчата, не забудьте випити зранку філіжанку гарячого хейту та принизити чоловіка. І тоді день пройде вдало».

Інстаграм по-різному ставиться до жіночих і чоловічих акаунтів. Якщо у перших опублікувати фото, де більша частина жіночого тіла оголена, соцмережа видалить пост нібито за порнографію. Якщо викласти такий же фотоконтент у чоловічому акаунті, інстаграм не знесе допис, навіть якщо буде багато скарг. Через це багато полденсерок, як викладають свої танці на пілоні, зазначають в профілі чоловічу стать. Те ж саме зробила і я. Можливо, через це інстаграм ще не видалив жодного мого посту чи сторіз, зважаючи на те, що я нерідко буваю експресивною та навіть токсичною у своїх висловлюваннях.

Навіть коли людина не займається реальним активізмом (тобто не волонтерить, не вкладає гроші), а просто веде невеличкий блог і доволі жорстко відстоює свою позицію, то вона вже міняє найближче оточення, яке відповідно впливає на своїх знайомих. Наприклад, наше суспільство обурилося, коли дізналося, що жінку ледь не зґвалтували у поїзді. Раніше б на цей випадок відреагували коментарями на кшталт «сама винна». Зараз же більше все-таки підтримують постраждалу та негативно сприймають тих, які намагаються втиснути оце «сама винна». Сексистську рекламу теж вже не всі схвалюють. Мислення суспільства змінюється, і це помітно.

Ольга Савінова (@olya.savinova)

На початку Ольжин блог не був феміністським, вона писала на різні теми. Але що більше дівчина заглиблювалась у рефлексію, читала феміністичну літературу та спілкувалась із іншими активістками, то гостріше сприймала безправ’я жінок як класу та сильніше прагнула щось із цим робити. З часом блог став основним майданчиком для активізму.

Фішка мого блогу — гострі теми, довгі тексти, фактчекінг і статистика. На великий пост, у якому треба перевірити купу інформації та вказати першоджерела, може піти п’ять-шість годин. У середньому допис створюю за дві-три години, якщо це «роздуми на тему». Найкраще мені пишеться рано-вранці на свіжу голову. Ідеї для постів та ключові думки записую в нотатки.

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

⠀ СОР ИЗ ИЗБЫ — ВЫНОСИТЬ! ⠀ ⠀ ⠀ Люди часто возмущаются тому, что фем-активистки мусолят одно и то же: «Сколько можно писать о домашнем насилии и сопутствующих темах? Все давно всё поняли!» ⠀ Ну, раз медийные личности публично советуют «не выносить сор из избы», а сотни тысяч пользователей это поддерживают — значит, наверное, не все? Раз женщины всё ещё молчат, терпят ад и покрывают своих насильников, значит, об этом НУЖНО говорить? ⠀ ⠀ ⠀ *********************** ⠀ ⠀ ⠀ Мне понадобилось полгода, чтоб рассказать в блоге о своём опыте домашнего насилия ⠀ В ту стрёмную ночь, когда бывший в пьяном угаре развалил мне лицо и кидался с ножом, я написала в фем-блогерский чат и просила моральной поддержки, а на все предложения «Оля, давай дадим клич по сторис, найдём тебе вписку или соберём деньги на срочный вылет из страны» — отнекивалась, мне было стыдно, я боялась обвинений в «хайпе на побоях» ⠀ Да, мне повезло, через сутки в Польшу приехал тогдашний друг и помог сбежать обратно в Украину. А могло и не свезти: находиться с абьюзером под одной крышей — это русская рулетка ⠀ Я не обращалась в полицию. Бывший запугал депортацией (а депортация = запрет на повторный въезд в Евросоюз на несколько лет), сказав, что студентке из Украины никто не поверит, в отличии от него — великой, сука, шишки. Если бы в ту же ночь я сообщила в сторис о случившемся, среди моей аудитории нашлись бы женщины, разбирающиеся в законах, успокоившие меня и убедившие в том, что бояться нечего. Я бы вызвала эту чёртову полицию и его бы скрутили на горячем ⠀ Когда я экстренно уезжала из Польши, пришлось плести бред о документах, утерянном паспорте, срочных делах. На всех сторис я закрывала половину лица и особенно — губу, чтоб никто ничего не увидела ⠀ Мне понадобилось полгода, чтоб рассказать в блоге о своём опыте домашнего насилия ⠀ ⠀ ⠀ *********************** ⠀ ⠀ ⠀ (продолжение в карусели) ⠀

Публикация от Савинова (@olya.savinova)

Щодо сторіз, то там у мене все спонтанно, легко і з мемами. Не заморочуюся взагалі, тим паче, в цьому є щось особливе: пости показують серйозну, холодну та зрілу Ольгу, а сторіз — забавну, смішну та безтурботну Ольку.

Фемінізм і права жінок — «маргінальні» та не хайпові теми, тож органічний приріст аудиторії на такому контенті мізерний. Нових підписників залучаю завдяки рекламі та взаємному піарі у блогерок, які мають подібну концепцію та погляди. Якщо мені пише патріархальна та мізогінна жінка — ставлюсь із розумінням (баню дуже рідко, оскільки багато з них згодом вертаються в коментарі й пишуть «ти мала рацію»), а от агресивних чоловіків-коментаторів відправляю в бан. Перли останніх можна взагалі на меми розбирати: то мене не «їбуть» і я просто «страшна», то я проплачена агентка Заходу й промиваю мозок жінкам за гранти, то закликаю до чоловіконенависництва та пропагую матріархат. Загалом, із чоловіками дискутую рідко, бо це марна трата часу й внутрішніх ресурсів.

Кілька разів я хотіла видалити свій блог через одну і ту саму причину — погрози й психологічний терор від праворадикальних та глибоко патріархальних чоловіків. Вони влаштовують «набіги»: залякують у директі, намагаючись «напоумити біснувату фемку», спамлять у коментарях особистою інформацією (телефони, адреси), погрожують сексуальним насильством. Останні такі «набіги» стались кілька місяців тому: спочатку через пост про те, як червоноармійці ґвалтували та знущались із жінок, далі – через збирання підписів під петицією про ратифікацію Стамбульської конвенції в Україні. Попри те, що кожного разу я почуваюся в небезпеці, блог все-таки не видаляла і не заморожувала. Для мене це справа принципу. Я не можу втекти, підібгавши хвоста, від якогось неотесаного сексистського бидла.

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

⠀ ПОСЛЕДСТВИЯ ЛЕГАЛИЗАЦИИ ПР_СТИТУЦИИ ⠀ ⠀ ⠀ Приготовьтесь. Пост будет ОЧЕНЬ длинным и в тексте ОЧЕНЬ много цензуры. ⠀ Для начала: феминистки, выступающие против легализации пр*ституции и критикующие всю «с*кс-индустрию», НЕ исключают самих пр*ституированных женщин из повестки и НЕ занимаются их шеймингом или порицанием. ⠀ Пожалуйста, не ведитесь на ложь, проталкиваемую некоторыми малограмотными дамами о мифических SWERF (S*x worker Exclusionary Radical Feminist), которые «пр*ституированных женщин за людей не считают, бороться за их права не хотят и вообще запрещают вход в феминизм» ⠀ Это совершенно сюрреалистические тезисы, потому что мы ЕДИНСТВЕННЫЕ, кто действительно топит за поддержку, помощь и реабилитацию «с*кс-работниц». Мы хотим освободить и вернуть к безопасной жизни этих женщин. Всех женщин. А не «улучшить наши условия» в грёбаном аду ⠀ ⠀ ⠀ Надеюсь, с этим разобрались и можно переходить к самой теме. ⠀ Я кратко перескажу статью Дженис Рэймонд (профессорки, авторки и радфем-активистки), написанную в рамках деятельности CATW (международной общественной организации по борьбе с торговлей людьми/коммерческой с*ксуальной эксплуатацией женщин и детей во всём мире) — «10 ПРИЧИН НЕ ЛЕГАЛИЗОВАТЬ ПР*СТИТУЦИЮ» ⠀ Ссылка на полную статью будет в комментариях и сторис. ⠀ ⠀ ⠀ 1. Легализация пр*ституции — подарок для с*тенеров и всей с*кс-индустрии. Б*рдели, всевозможные с*кс-клубы и салоны получат статус абсолютно законных заведений с минимальным количеством ограничений, сами с*тенеры будут обычными бизнесменами и предпринимателями, а мужчины, покупающие женщин за деньги, станут гордо называться потребителями услуг. ⠀ 2. Легализация пр*ституции способствует торговле людьми. 80% «работниц» нидерландских б*рделей — похищенные и вывезенные из других стран бесправные иммигрантки (Budapest Group, 1999), в Германии таких «приезжих работниц» 75% (Altink, 1993) ⠀ 3. Легализация расширяет с*кс-индустрию, а не контролирует её. Например, в Нидерландах пр*ституция составляет 5% экономики, после легализированного с*тенерства к 2000 году эта индустрия выросла на 25% (Daley, 2001) ⠀ ➡️

Публикация от Савинова (@olya.savinova)

Незгодних із моєю позицією вочевидь багато, якщо мої пости завалювали репортами за якоюсь «статтею», через що й інстаграм їх видаляв. Допис про те, чому я не веганка та ніколи нею не стану, соцмережа знесла за «розпал ворожнечі» й «загрозу насильства». Пост про педофілів у католицькій церкві видалили за «порнографію», за цією ж «статтею» забанили публікацію, в якій описуються міфи про жіноче тіло — концепт цноти, лякалки про аборт, «різні види оргазмів» у жінок. Пост із критикою ісламу знесли за «мову ворожнечі» та «розпал расової ворожнечі».

Я завжди «підпилюю зуби» своїм дописам та уникаю надто різких висловлювань. Ніколи та нікого не закликала до насильства й нетерпимості (а порнографії в моєму блозі немає і поготів), тому вважаю несправедливим видалення моїх постів.

Для мене найкращий фідбек — це коментарі й повідомлення про те, що мої пости «втягнули» когось у фемінізм, вплинули на світогляд, допомогли розібратись у суперечливих питаннях. Це означає, що вся моя діяльність — недаремна.

Оксана Павленко (@ok.pavlenko)

Головна редакторка The Devochki Оксана Павленко давно працює з темою гендерної нерівності. Але в інстаграмі почала про це писати значно пізніше. Спочатку були експерименти з контентом у профілі онлайн-видання, завдяки чому вона з командою зрозуміли, що серйозні теми в цій соцмережі «заходять». Далі – перші спроби на власній сторінці та хештег #оксанкинфеминизм. І лише під час карантину Оксана ухвалила рішення — блогу про фемінізм бути.

Цікаво, маючи досвід успішного медійного проєкту, майже з нуля розвивати свій новий блог. Підписників допомагали приваблювати подруги, яких я попросила поділитися моїм профілем у сторіз. Спершу я не планувала вкладатися в розкрутку інстаграму, але коли побачила зростання завдяки активності наявної аудиторії, зрозуміла: треба серйозно братися за контент.

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Girls only или почему только для девочек. ⠀ Множество раз слышала вопрос, почему проводят мероприятия (обучающие программы, конкурсы, семинары и тд) только для девочек в сферах около научных или технических (часто используют термин STEM (Science, Technology, Engineering and Mathematics). ⠀ «Если вы за равные права, то почему выступаете за такое разделение?» Все просто – борьба со стереотипами состоит из разных этапов. ⠀ Например, в айти женщин очень мало, как и в других смежных сферах. Примерно в 3-4 раза меньше, чем мужчин. ⠀ До сих пор в школах может звучать, что математика – не женское дело. С первых классах звучит, а после повторяется в средней школе, потом в старшей, потом в универе и после его окончания. ⠀ Для преодоления этого стереотипа и существуют программы и конкурсы для девочек. Потому что тягу к точным наукам у ребёнка легко уничтожить стереотипными высказываниями, да ещё и самооценку искалечить. ⠀ Отдельные программы или конкурсы мотивируют девочек, помогают развивать способности и находить ролевые модели или менторок. Они создают «безопасное место» для развития, поддерживающую атмосферу. ⠀ Человеку важно быть с похожими на него людьми. С теми, у кого одинаковые увлечения, боли, вопросы и желания. ⠀ Стереотипы, укрепляющиеся веками, нельзя разрушить на раз-два-три, сказав, что все ок, больше мы так не думаем. Более того, даже «я с таким не сталкивалась» и «я так не думаю» не означает, что все ок. ⠀ Нужны другие решения и подходы. В этом вопросе необходима планомерная, продуманная работа. ⠀ Это как ремонт в квартире – недостаточно купить красивые занавески или картинки, надо проделать множество работ от канализации и проводки до покраски стен. Создать комфортное пространство, а после заниматься украшательством. ⠀ Поэтому девочкам, которые хотят попробовать себя в STEM создаются условия, пока они не поверят в свои силы. ⠀ Это касается и других сфер, где необходимо со временем установить гендерный баланс. ⠀ #оксанкинфеминизм

Публикация от Оксана Павленко. Редакторка (@ok.pavlenko)

Щодо залучення нової аудиторії, то найкраще працює піар у інших профілях. Гарний результат показують тематичні розіграші, але це повинна бути річ, яка відображає зміст блогу. Наприклад, нещодавно я розіграла книгу Тари Шустер «Купи собі той довбаний букет», в якій авторка розповідає про те, як себе полюбити.

Буває, що допис на актуальну тему народжується за кілька хвилин. Іноді я використовую ту інформацію, що збирала для медіа, а часом пишу окремі тематичні пости, для яких можу спеціально обробляти джерела. Мені хочеться не лише донести свою думку, але й спиратися на факти. Обираю досить прості теми, які будуть цікаві та зрозумілі широкій аудиторії. Найчастіше пишу зранку до 10-ї або вже пізно ввечері.

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Почему сексуальная объективация в рекламе – это плохо? Тут ответ кроется в вопросе и в значении самого словосочетания. ⠀ ✔️Сексуальная объективация – это восприятие другого человека или отношение к нему исключительно как к инструменту (объекту) для собственного сексуального удовлетворения. ⠀ ✔️Объективация вообще – это восприятие человека как товар или объект для какого-либо использования, без учета его личности. ⠀ Но у человека есть личность, которая может хотеть секса или нет. ⠀ Насмотревшись разных картинок и реклам, другой человек может не расслышать слова “нет”. Можно сколько угодно говорить, что “реклама” на нас не влияет, но именно мелькание одинаковых картинок укрепляют стереотипы – от секса за шоколадку до короткой юбки, как призыва. ⠀ Если говорить о последнем примере (картинки от пельменой), то это еще и нормализация насилия, которое остается большой проблемой и в стране, и в мире. ⠀ При этом секс и обнаженное тело – это не табу. Это может быть красиво и чувственно, но далеко не все умеют круто работать с темой. Многим лучше просто не браться. ⠀ Как-то мы публиковали “легкий способ” определить объективацию. Докторка Каролина Хельдман предлагает просто задать несколько об изображении: ⠀ Товар Человеку на изображении присущи качества товара? Например, его можно купить или продать? ⠀ Вред и ущерб В рекламе женщине или мужчине причиняется вред? Нарушается личное пространство, совершаются действия, которые не нравятся объекту, на которые он не может дать согласия? ⠀ Взаимозаменяемость На изображении несколько визуально схожих людей или тел одного типа, что подчеркивает легкую сменяемость «неисправного» на новое? ⠀ Части тела Сводится ли сексуализированная женщина или мужчина к отдельным частям тела (например, груди или пресса)? ⠀ Декорация Используется ли человек как «подставка» или декорация к предмету? Например, как живой стул или стол. Приложение листай

Публикация от Оксана Павленко. Редакторка (@ok.pavlenko)

Для сторіз продумую окремий контент. Наприклад, нещодавно саме в історіях я розповідала, які жіночі акції проти насильства були в світі, та показувала, як змінювалася реклама прокладок. Відклала трохи матеріалу про історію вібраторів, але поки не мала часу його обробити. Щоби зібрати інформацію для низки сторіз та прописати приблизний сценарій, необхідна десь година. Також я проводжу прямі ефіри у форматі дружньої бесіди, під час яких відповіді на свої запитання знаходжу і я, і дівчата, яких запросила до розмови, і глядачки.

Мене надихає, що тема фемінізму знаходить свій відгук в інстаграмі та до неї долучаються дуже різні жінки. Наприклад, коли слово «фемінізм» з’являється у тих блогерок, від яких не очікувала. Та найбільше тішить реакція аудиторія, яка коментує, ділиться контентом та підтримує словами.

Оскільки блог молодий, то хейтери мені майже не пишуть. Із хейтом час від часу стикалася на фейсбуці, але особливо вже не реагую. Трапляються коментарі з іронічними запитаннями, але я завжди можу аргументувати свою думку.

Коли оцінюю фідбек аудиторії, то орієнтуюся не на конкретні цифри, а на реакції — поширення в сторіз, особисті повідомлення. Важливі для мене й коментарі, інколи вони допомагають розширити тему. Наприклад, якщо я пишу про те, що українські виробники часто ігнорують розміри більше М-ки, то мені можуть нагадати, що мініатюрним дівчатам теж не завжди легко підібрати одяг. Обов’язково звертаю увагу на кількість збережень, це дає зрозуміти, який контент цікавий аудиторії.

Тіна Собко (@tinasobko)

Правозахисниця Тіна працює в запорізькій ЛГБТ-організації та прагне просвіщати людей щодо гендерної рівності та недолугості сексизму. З фемінізмом вона познайомилась у 2014 році, а от вести тематичний блог почала через три роки. Зараз на Тіну підписано понад тисячу людей. Як зазначає дівчина, вона не прагне мати багато підписників. Їй хочеться одного — зібрати довкола своєї сторінки людей, яким цікаві ідеї рівності.

Останнім часом контент розміщую переважно у сторіз. По-перше, їх більше переглядають, ніж пости. По-друге, це дає ближчий контакт із моїми читачами. Ми обговорюємо сексизм у рекламі, недолугі вислови публічних осіб щодо жінок, рефлексуємо про фемінізм тощо. Пости пишу спонтанно — коли щось заболить і про це несила мовчати. Один допис створюю в середньому за хвилин 15. Коли потрібно додати посилання на інформацію, тоді витрачаю більше часу. Контент-плану як такого не маю, але записую усі ідеї для постів у телефоні.

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Я крашусь, потому что так принято. Я плохая феминистка? Бьюти-практики (сейчас будем говорить о декоративной косметике) обычно критикуются среди феминисток. Кто-то от них вообще отказывается. Кто-то продолжает использовать с объяснением, что краситься для себя, а не для мужчин/общества. Вчера моя знакомая задала мне вопрос: “Я крашусь ради других, это плохо?” ⠀ Сначала я хотела сказать, что “да, нужно делать это только, если тебе в радость” и тд. но я вовремя остановилась Если ты не можешь выйти на улицу без макияжа, но понимаешь, что это навязанное требование патриархата. И ты коришь себя за это. То прям сейчас прекрати♥️ ⠀ Если для разрушения этого убеждения – “женщина должна быть ухоженной и с макияжем”, тебе нужно слишком много ресурсов, то забей. От женщин требуют очень много всего. От феминисток ожидают очень много всего. Назвалась феминисткой значит должна быть: самой толерантной, спокойно реагировать на критику, бороться с патриархатом 24/7, никогда не говорить, что ты устала, отказаться от всего компрометирующего, список можно продолжать вечно. Можно краситься, потому что так проще попадать в гендерную рамку, чтобы сохранить свои силы на что-то другое. Береги себя ♥️ ⠀ А вообще, макияж это про нашу экспрессию. Мы выбираем одежду, прическу, сумку/рюкзак и макияж, чтобы показать какие мы. У меня просыпается желание накраситься время от времени. Я не хожу с макияжем каждый день. #тинаифеминизм

Публикация от Тина Собко (@tinasobko)

Маю синдром самозванки, і через це мені страшно розвивати свій блог. Боюся, що знаю недостатньо про фемінізм, аби говорити про це публічно (водночас я веду тренінги з гендерної рівності та читаю лекції), сумніваюсь у тому, що можу бути цікавою для читачів. Як на мене, річ у жіночій соціалізації: дівчат не вчать впевненості так, як хлопців.

Однак я наважилася запустити таргетовану рекламу (виставляла сама, тому результати не виправдали моїх очікувань). Декілька разів про мене розповідали українські блогерки та репостили на сторінку «Гендер в деталях» — якраз ці згадки найкраще залучали нову аудиторію.

Хейтери закидають мені, що я перебільшую проблеми жінок та нападаю на чоловіків. Часом вони лізуть у суперечку заради самої суперечки, а не тому, що прагнуть віднайти відповідь. Проте я завжди відповідаю на хейтерські коментарі, бо їх читають інші. Серед них є ті, які розділяють думку хейтера, але не висловлюють її під постом, наприклад «та ніхто жінок не дискримінує, вони самі не ідуть». Відповідаючи хейтеру, я даю змогу іншим побачити мої аргументи.

У насильства чоловіче обличчя. Але я не завжди це усвідомлювала. Два роки тому написала пост про зґвалтування, і в коментарях мені нагадали, що «чоловіків теж». Мені мало було що відповісти, тож я почала вивчати тему гендерного насильства. Таким чином виявила, що чоловіків, як правило, ґвалтують самі чоловіки. Це спонукало мене більше вивчати чоловічу гендерну соціалізацію, чим я займаюсь і досі.

В інстаграмі мене найбільше надихає Олександра Митрошина, хоча прикро, що моя кумирка — це російська блогерка. Та я захоплююся усім, що робить Саша і для розвитку блогингу, і для фемінізму загалом, і як активістка з прав жінок у Росії. Вона отримує дуже багато хейту за свою діяльність, і це теж свідчить про мізогінію.

Жодного разу мені не хотілося видалити свою сторінку, але постійно боюсь, що її можуть заблокувати (у моїх знайомих таке траплялось). У постах і сторіз не лише купа інформації з фемінізму — там половина мого життя. Інколи я втомлююся від блогу і в такі миті беру мінівідпустку та перестаю творити корисний контент чи взагалі щось постити. Але потім повертаюся ще з більшим бажанням писати та говорити про фемінізм, жінок і рівність.

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Ролик від @ogo_online

Публикация от Тина Собко (@tinasobko)


Хороший фідбек для мене — якщо мій пост багато разів зберігають, поширюють у своїх сторіз чи комусь надсилають. А щодо історій, то тішуся, коли люди активно відповідають на них та діляться зі мною своїми думками й досвідом. Загалом, спілкування на важливі теми з однодумцями — це найкрутіше, що я отримую від блогу.