купити рекламу

Цьогорічний локдаун та вимушена ізоляція стали справжнім випробуванням для всіх, і для письменників та літераторів зокрема. Здавалося б, творчі люди звикли до усамітнення і досить часто його потребують, утім стресові та кризові обставини не можуть не впливати на письменництво.

Про те, як вплинула пандемія на літературний світ, що обмежила та які можливості для авторів відкрила, ми поговорили з кураторкою спецпроєкту «Письменницькі інсайти» 27-го Львівського міжнародного BookForum’у, перекладачкою та письменницею Гаською Шиян.

Фото Ганна Грабарська та Наталія Раїник

«Де ваш дім: місце, де люди почуваються у безпеці»

Цього року спецпроєкт «Стиль життя» буде називатися «Письменницькі інсайти», і на нас чекатиме серія розмов із письменниками з Європи, де ми передбачувано будемо обговорювати теми локдауну, ізоляції та роботи онлайн, які усіх нас цього року зачепили. Між тим, оскільки фокус-тема Форуму була визначена ще до всіх подій і вона звучить як «Перепис населення: знати, хто ми є», то, звичайно порушуватимемо й дотичні ключові питання. У межах першої події я сфокусувалась на темі, що є найбільш актуальною для героїв, з якими я буду спілкуватися, — ресурси. Що нам допомагає триматися на плаву і звідки ми черпаємо власні ресурси, матеріальні зокрема?

«Де ваш дім: місце, де люди почуваються у безпеці» — тема ще однієї розмови. Очевидно, що в умовах локдауну і часу, коли весь світ зачинився вдома, вона набрала особливих барв та ракурсів. Наскільки наш дім є безпечним для нас? Наскільки наш дім є комфортним для нас? Про себе особисто я жартую, що працювати з дому я вміла дуже давно, це для мене не було чимось новим, але на карантині мені довелося навчитися ще й жити з дому. Власне, ці головні теми я збираюся порушити зі своїми гостями.

Фото Ганна Грабарська

Коли ми зрозуміли, що все будемо робити в онлайн-форматі, було сумно, що не буде того живого спілкування, яке завжди присутнє на фестивалях. Але попри це додалися інші можливості, необмежені можливості щодо гостей, яких можна запросити, адже відстань, вартість квитків, візи перестали мати значення.

Коли вже остаточно стало зрозуміло, що на нас чекає такий формат, мені захотілося запросити ДiБіСі П’єра, письменника, який був почесним гостем BookForum у 2012-му, і книгу «Світло згасло в країні див» якого я перекладала. Після цього в Україні вийшов ще не один переклад його творів, «Сніданок із Борджіа» зокрема, і от-от має з’явитися видання Vernon God Little, за яке він отримав Букерівську премію. Цьогоріч виповниться вісім років, відколи ДіБіСі П’єр був у Львові, і мені дуже цікаво зробити такий його камінг-бек, хоч, на жаль, у віртуальному форматі.

«У мене завжди була амбіція, щоби сучасна українська література була гармонійно вписана в контекст сучасної світової літератури»

Далі я пішла дещо іншим шляхом, мені захотілося дати видимість авторам, які є лауреатами літературної премії Європейського союзу, яку я отримала у 2019 році за роман «За спиною». Сьогодні вже відомі імена лауреатів 2020 року, і я вирішила зробити цикл передач у партнерстві з «Креативною Європою» та Європейською премією. Адже головна мета премії в тому, щоби тексти перекладалися іншими мовами і про авторів дізнавались у різних країнах. Я запросила колег, які були лауреатами різних років й цьогоріч зокрема, які є представниками різних країн, культур, і впевнена, що у нас вийдуть цікаві діалоги.

Мені завжди було цікаво спілкуватися з авторами з-за кордону і в мене завжди була амбіція, щоб сучасна українська література була гармонійно вписана в контекст сучасної світової літератури. Зараз я почала працювати з агенцією в Брюсселі, яка займається продажем прав для перекладів, і більше відкриваю для себе видавничий світ за кордоном, розумію, наскільки це все комплексно. Коли ти живеш тільки в контексті своєї літератури, ти на одні речі звертаєш увагу, коли це переноситься на світовий контекст — бачиш більше нашарувань і розумієш, скільки всього ще можна осягнути і куди можна розвиватися. Саме тому мені завжди були цікаві діалоги з іноземними колегами про їхнє письменницьке життя, як воно розвивається, адже це може бути корисним для вітчизняних авторів насамперед, а для іноземних — це певна взаємоінтеграція. Якщо у письменника є амбіція, щоб його читали не тільки в Україні, він має розуміти, на що звертати увагу, який фокус є в світі.

«Коли готова віддати книгу в друк, то більш-менш приблизно розумію, хто і за що її хвалитиме, а за що сваритиме»

Критика – це завжди добре, бо це аналіз твору й ознака, що він не залишився непоміченим. Звісно, треба відрізняти критику від емоційних реакцій (позитивних чи негативних). Але я ніколи не забуваю, що навіть та людина, яка дуже гостро відреагувала на твір, проте його дочитала, зробила для книжки значно більше, ніж той, хто про книжку не чув, не знає чи не знайшов на неї часу. Я дуже вдячна усім, хто читає, відгукується, провокує дискусії.

До речі, якраз нещодавно на «Гендері в деталях» вийшов класний матеріал, де зібрані і проаналізовані реакції на твір, тобто критика на критику – це, взагалі, level up.

Загалом я, коли готова віддати книгу в друк, то більш-менш приблизно розумію, хто і за що її хвалитиме, а за що сваритиме, але я готова до цього саме тому, що сама в гармонії з текстом і з тим, що хочу ним сказати. Це вгадування не завжди 100% – на «За спиною» я отримала більше позитивних реакцій, ніж чекала, деякі з них від зовсім несподіваних людей.

Чи впливає це на подальшу творчість? Думаю, найбільше на неї впливають очікування читацької аудиторії, які зростають разом із популярністю письменника/ці. Щоби класно писати далі, важливо вміти від них абстрагуватися і тим більше не додумувати, не вмикати автоцензуру і не танцювати під дудку кон’юнктури і агенди.

«Література для жінок чи для чоловіків – для мене якийсь архаїчний поділ»

Я не люблю ділити літературу на жіночу і чоловічу. Якщо говорити про «від жінок», то тут ще може бути якась відсоткова ставка, але що вона означає? Є жінки, які пишуть фентезі, історичні романи, детективи, горрори – це жіноче письмо чи ні?

Фото Наталія Раїник

Для жінок чи для чоловіків – для мене якийсь архаїчний поділ. Для яких жінок? Для моногамних домогосподарок? А для чоловіків яких? Для гетеросексуальних білих? Чи для якихось інших?

Один із найулюбленіших коментарів про мою книжку був від чоловіка, який сказав, що дуже часто в головній героїні Марті впізнав СЕБЕ. Я спершу подумала, що одруківка і вже встала в позу, що Я не = Марта, а потім таки зрозуміла, що він справді СЕБЕ мав на увазі.

Якщо зосередитися на творах, де в центрі сучасна жінка, то вони стають дедалі різноманітнішими. Чого варті чотири героїні з останнього роману Ірени Карпи. Не читала «Франческу» Джорджа Бату, але це класний приклад, коли жіночий персонаж виходить за межі звичного ракурсу.

Проте погляньте на героїнь Домонтовича чи Лоуренса – чи були вони аж такими рамкованими 100 років тому? Що змінилося впродовж 20 століття, так це те, що жінка дедалі менше є об’єктом патріархальної суспільної конфігурації, а «стосункоцентричність» та материнство – не єдині формати, у яких вбачають шлях до щастя.

«Усі мої письменницькі ізоляції були значно більш «ізольованими», ніж актуальна карантинна ізоляція»

Головний фокус тут у тому, який в тебе домашній контекст. Усі мої письменницькі ізоляції були значно більш «ізольованими», ніж актуальна карантинна ізоляція. Оскільки в мене є семирічна донька, чоловік, ми живемо втрьох, цей материнсько-сімейний менеджмент забирає в мене чимало часу. Карантин став періодом, коли ми найбільше провели часу втрьох за останні сім років, ми щодня були вдома і багато що робили разом, тож власне на письменницьку рутину це вплинуло не найкращим чином. Окрім того, я маю чимало робочих проєктів і письменницьку діяльність завжди залишала лише для резиденцій, де могла відімкнутися від усього, тому для мене карантин став таким викликом, коли тобі треба бути увімкненим у всі справи одночасно. Але я вважаю, що ми його пройшли з гідністю та користю для себе, виявили, що ми достатньо одне одного любимо, щоби провести стільки часу разом нон-стоп в одному просторі.

Утім, в усіх все по-різному, у кожного автора. Для когось це був надзвичайно продуктивний час, коли вдалося написати багато різних текстів, і цим авторам можна лише позаздрити та порадіти за них. Загалом будь-які стресові, критичні ситуації безперечно посилюють творчі прояви, і в письменників, і в інших творців. Мені давно було зрозуміло, що для мене такими рушіями творчості були не позитивні емоції, а навпаки — гнів, страх, якась тривожність. Тому, звичайно, за період ізоляції багато матеріалу накопичувалося, навіть попри те, що я не писала активно у цей момент, але збирала ідеї.

Фото Наталія Раїник

«Письменницький світ навряд чи зміниться, способи творчості також. Тематика може змінитись, але усе одно в центрі залишатиметься людина, буде проєкція людського життя, і пандемія нам точно залишить купу матеріалів для аналізу»

Важливим є ще один нюанс: коли весь світ опиняється в такій ситуації, багато хто підійде до неї з досить критичного, комерційного погляду, й очевидно, що попереду на нас чекає багато романів про локдаун. Є нюанси і книжкового ринку, який відносно завмер у ці часи, зокрема в Україні. Хоча у нас все ще не так катастрофічно, як у країнах, де звикли, що мало не щодня виходить новий роман. Відповідно кризові ситуації стимулюють творчість, але матеріалізація цієї творчості в новий продукт — це зовсім інший етап і певні труднощі.

Як будь-яке потрясіння, пандемія дає новий матеріал для творчості. Очевидно, що перед нами ситуація, яку мало хто міг собі уявити. Фантасти, звичайно, пишуть одне, а коли щось-таки стається, ти думаєш: «Вау, навіть фантасти цього не могли передбачити». Але, якщо проаналізувати історію, таких потрясінь у нас було багато. І на нас ще чекає аналіз світу після пандемії, яким він став. Письменницький світ навряд чи зміниться, способи творчості також. Тематика може змінитись, але усе одно в центрі залишатиметься людина, буде проєкція людського життя, і пандемія нам точно залишить купу матеріалів для аналізу.

«Я люблю книги про буденне життя. Вони дають зрозуміти, що люди і людські проблеми, інстинкти, пристрасті не змінюються. Змінюються тільки епохи та їхній контекст»

Є письменники, яким важливо фіксувати епоху, я і себе вважаю такою. Найважливіше в їхньому письмі — фіксувати буденне життя епохи, те, що вони бачать на вулицях, те, що чують у сторонніх діалогах людей навколо. Зараз, коли вже відносно послабили обмеження, ми можемо виходити на вулиці, стало більше людей навколо, можна почути розмови, я зрозуміла для себе, чого мені найбільше бракувало для письменства. Мені важливо підслуховувати і спостерігати. Я це роблю постійно, і це основний матеріал, який мене стимулює, незалежно від того, чи є пандемія, чи її немає. Сучасні події просто надають гострішого контексту.

«Карантин, пандемія, локдаун принесли більше інтимності у спілкування, де раніше стояла межа між особистим та публічним»

Сьогодні ми живемо в світі, де можна спостерігати, наскільки активно зростає увага та інтерес до блогерів, до публічних персон, і водночас будь-яка людина сьогодні може стати селебріті, якщо вона правильно себе позиціонуватиме і просуватиме в своїй ніші. Серед письменників також є люди, яким подобається публічність і їм не важко демонструвати своє буденне життя, їх це живить. Є ті, кому це заважає, дратує і фруструє, а є низка авторів, які десь посередині — їм цілком нормально написати пост, якщо є натхнення, і не писати нічого, якщо його немає, вони не роблять це частиною своєї роботи. Бо ті, хто пишуть щодня і пишуть на конкретні теми, очевидно, що в якийсь момент перетворюють це на роботу, ремесло. Але це якщо говорити про присутність у соцмережах як таку, яка була до карантину.

Фото Наталія Раїник

Карантин дуже підсилив культуру онлайн-читань, ефірів, і тут треба бути обережним. Спочатку цей інтерес дав відчуття ейфорії та навіть підвищив кількість відвідувань, коли ти бачиш, що на читання в цьому конкретному місті прийшло би сім людей, а онлайн-читання прослуховує декілька тисяч, ще й деякі з них перебувають за кордоном, за океаном і за жодних інших обставин сюди б не потрапили, це тебе безумовно надихає. З іншого боку, така кількість контенту дуже швидко втомлює, розсіюється і губиться, мені здається, що досить швидко, за місяць-два ми дійшли до того моменту, коли власне треба думати, як це систематизувати, аби воно не перетворилося на хвилю, яку люди вже не здатні переварити. Наразі це потрохи починає трансформуватися, навіть Zoom-ефіри починають робити в записі, більш якісними, цікавішими та простішими для сприйняття.

Карантин, пандемія, локдаун принесли більше інтимності у спілкування, де раніше стояла межа між особистим та публічним. Коли всі почали працювати з дому, і ти бачиш, на якій постелі людина спить, наскільки прибрано в неї в кімнаті, що вона їсть і у що одягається, ви переходите на дещо інший рівень спілкування, вищий, і така неформальність додає певні плюси. Є письменники, яким подобається демонструвати своє життя, стосунки, і вони це охоче роблять, їм ця ситуація як ніколи сприяла. Є автори-інтроверти, які мають певну межу особистих зон, які ховають свої приватні історії. Це людське, і залежить лише від того, чи хоче автор також бути селебріті й мати фанатів, щоб ним цікавились як персоною, чи йому важливо, аби читачі цікавились лише тим, що він написав. Ось тут напевно й пролягає якась межа, у тому наскільки автор готовий робити себе персоною.

Це важливо, що фестиваль цього року не скасовується, а події переходять в онлайн і робиться це систематизовано. Не просто «давайте зробимо 100 читань і хто там буде їх слухати/не слухати — це вже неважливо». Ні, є попередній аналіз, є підготовка, запис подій та студій, є розуміння, як це має бути та працювати і яку кількість якісного контенту реально створити. Звичайно, ми маємо розуміти, що будь-яка подія такого масштабу, як Форум — це робота команди, серйозної системи впродовж усього року. Аудиторії, слухачам здається, що це відбувається упродовж тижня, а потім цілий рік нічого не відбувається, це так є і це нормально. Та насправді постійно триває серйозна робота команди, і важливо, щоб ця робота не зупинялась. Важливо, щоб заходи не скасовували, а переводили в онлайн і залишали в архівах, важливо, щоб Форум у 2020-му відбувся і ми його запам’ятали.

Книги для кращого розуміння спецпроєкту «Письменницькі інсайти» від Гаськи Шиян:

Я люблю книги про буденне життя. Вони дають зрозуміти, що люди і людські проблеми, інстинкти, пристрасті не змінюються. Змінюється тільки епохи та їхній контекст. Я радитиму твори П’єра ДіБіСі «Світло згасло в країні див», «Сніданок із Борджіа», які абсолютно не втратили актуальності, а в деяких аспектах ще більше її здобули. Пораджу романи: «Коханець Леді Чатарлей» Девіда Лоуренса, «Шумовиння днів» Бориса Віана, «Моя бабуся просить її вибачити» Фредеріка Бакмана і також твори Віктора Петрова, Домонтовича, зараз дуже цікаво порівнювати 20-ті роки минулого століття і вже наші двадцяті.

27-й Львівський міжнародний BookForum відбудеться за підтримки Українського культурного фонду та Львівської міської ради, у партнерстві з Fedoriv Group. Зміст матеріалу є винятково відповідальністю організаторів і не відображає позицію УКФ.