купити рекламу

Пошук роботи в Україні – це завжди химерний процес із багатьма невідомими: деякі вакансії відкриваються для друзів, а ти думаєш, що для тебе; резюме відправляються, немов у порожнечу, – чи хтось їх отримав, маєш відчути інтуїтивно; зарплатню ретельно приховують, аж поки ти не зробиш гігантське тестове; про закриття вакансії маєш дізнатися, провівши власне розслідування.

Та що мені вам розповідати – думаю, той, хто хоч раз шукав роботу не через знайомих, має чудове уявлення про ці втаємничені процеси, загадкові процедури і непередбачувані повороти.

Хтось може сказати: а як ти думала шукати роботу під час кризи: раз – і все, знайшла? Ні, але криза ніяк не впливає на ввічливість та здоровий глузд. Принаймні, хочеться вірити в те, що роботодавці, відчувши, що попит перевищує пропозицію, не користуються ситуацією.

Давайте одразу абстрагуємося від професійних якостей чи простого вічного «сподобався-не сподобався». Ми всі тут дорослі люди та знаємо, що процес найму – не про справедливість чи об’єктивну оцінку ваших здібностей. Це лотерея, везіння, фарт, так само як професіоналізм та досвід. Іноді він ґрунтується на ледь вловимих речах, і нічого з цим не вдієш.

Я хочу поговорити про чотири аспекти, які не залежать від кризи, епідемії чуми, цунамі чи зомбі-апокаліпсису: «мовчання ягнят», тестові на пів тижня, зволікання з відповідями та найцікавіше – шапіто і хамство. Вони існували задовго до кризи, існують зараз і, ймовірно, будуть існувати ще дуже довгий час.

«Мовчання ягнят»

Саме драма найму, а не нормальний процес між роботодавцем та претендентами розпочинається з мовчання. Ти надсилаєш резюме – і все. Тиша. Пустка. Порожнеча. Німота. Хтось може стати на бік роботодавця, зауваживши, що він отримує десятки, якщо не сотні резюме щодня. Але тоді виникає запитання: чи правильно були прописані вимоги до посади, якщо на неї можуть відгукнутися сотні людей? І чи багато часу займає надсилання стандартизованого листа «Отримали, розглядаємо»? Я думаю, що не більше 10 хвилин навіть для 30 резюме, а ефект це має колосальний: так розпочинається комунікація.

Тестові завдання на пів тижня

Я зовсім не проти практики виконання тестових завдань – як інакше зрозуміти, якщо у тебе немає 10+ років досвіду, що ти не дебіл і можеш, наприклад, зв’язати два слова, намалювати макет чи виконати будь-яку іншу необхідну роботу? Але я категорично проти тестових на два-три повні робочі дні. Якщо на уважне і креативне виконання такого завдання треба витратити більше двох-чотирьох годин, це перетворюється уже на форму неоплачуваної роботи.

Окрім того, ні для кого не секрет, що тестові завдання потім можуть використовуватися «ефективними менеджерами» у подальшій роботі. Скільки вже було історій, коли таким чином перекладали грубі статті чи робили інші корисні напрацювання. Подруга розповідала історію, коли за її методичними матеріалами почали викладати у школі англійської мови цілому курсу. Про це їй особисто сказав власник школи, коли випадково зустрів на фестивалі. Та подякував. Усно.

Зволікання з відповідями

Ти вже влаштувався на роботу/втратив надію/переїхав до іншого міста, аж раптом – «Привет тебе, привет!» – на твоє надіслане у травні тестове відгукується у серпні HR-менеджер. Із запрошенням на подальші етапи або з відмовою. Можливо, це художнє перебільшення, але тритижневі зволікання після того, як ти вже вступив із компанією в діалог, виконав тестове та цілком логічно чекаєш на фідбек – не рідкість. «Доброго дня! Позиція закрита. Успіхів!» – п’ять слів, які можуть зекономити час та енергію претендентам, що справді чекають на відповідь, якщо позиція для них у пріоритеті.

Шапіто і хамство

У мене є кілька веселих історій про перший пошук роботи «на когось». Одна з них про те, як мені пропонували тестове завдання написати привітання з днем народження для шефа, спираючись на його гороскоп із газети а-ля «Магія» (щось типу «Рак у Тельці віщує вам щасливий рік, сповнений перемог»). Друга історія про вакансію молодшого маркетолога, яка на практиці виявилася «з полуничкою»: треба було розміщувати оголошення про секс-послуги на тематичних сайтах, а потім телефоном супроводжувати чоловіків, щоб вони ці послуги, власне, отримали… у МОСКВІ!

Також були випадки простого українського хамства. Під час стрес-співбесіди в IT-компанію одна дівчина сказала мені, що культурологія – це «освіта для принцес». На жаль, я була на нервах та не уточнила, що це означає. Зате коли подумала про цю фразу після, перед моїми очима пронеслися усі – Сократ, Еко, Гегель, Маркс, Фройд, Шпенглер і Лакан. Їхні бюсти вишикувалися у кілька рядів, над ними засяяла неонова вивіска «ОСВІТА ДЛЯ ПРИНЦЕС». І декілька разів іронічно поблимала.

Думаю, практично в кожного є кілька веселих історій про пошук роботи – від дивних зауважень до відвертого хамства, від загадкових пропозицій до перевірки на поліграфі.

Я впевнена, що і роботодавці мають що розповісти про безвідповідальних претендентів, міленіалів загалом заведено критикувати за зацикленість на собі, високі вимоги до місця роботи та брак ініціативності.

Утім все, що я хотіла донести цим текстом, – комунікація рулить. Процес найму – це двосторонній процес, а не ми даємо вам роботу, тому замовкніть та чекайте. Стандартизовані ввічливі листи творять дива – зберігають енергію, економлять час та справляють гарне враження про роботодавця навіть у разі відмови.