купити рекламу

Український sustainable-бренд FRAMIORE від 2018 року створює одяг на принципах сталого та етичного виробництва. Кожна колекція присвячена спадщині менш відомих культур або тих, яким загрожує зникнення. Команда бренда вивчає та відображає традиції цих людей у сучасному жіночому одязі, використовуючи інноваційні, екологічні чи стокові тканини.

Кожна річ FRAMIORE виготовляється вручну та лише на замовлення, щоб уникнути перевиробництва та надспоживання. Бренд заснований в Україні, але більш відомий на ринках Великої Британії, США та Європи.

Ми поговорили із засновницею Наталкою Найдою про історію появи бренда та роботу в усьому світі.

«Я створю новий український бренд, із яким вийду на експорт»

Я завжди подорожувала з мінімумом речей за плечима. Кілька років тому, під час подорожі Індонезією, я збагнула, що мені не лише у дорозі, але й по життю насправді багато не потрібно. Маючи мінімум, я відчувала легкість, була щаслива. Дуже хотілося поділитися цими відчуттями.
До того моменту я вже займалася бізнесом, пов’язаним із виробництвом одягу приблизно 10 років, на думку спала ідея нового проєкту. Теж про одяг, але із зовсім іншим підходом. Отже, тоді в моїй голові він виглядав так:

«Я створю новий український бренд, із яким вийду на експорт. Це буде одяг для жінки, яка одягається для себе – щось просте і гарне водночас, щось, що служитиме роками, стане чиїмось улюбленим вбранням. У мене буде сильна команда та виробництво, яке навіть за кордоном вважатиметься класним – стале, екологічне, ощадне, правильне».

До мого повернення у рідний Івано-Франківськ це вже була не ідея бізнесу, а моя мрія.

FRAMIORE від першого дня був колаборативним проєктом. Так повелося, що мені зустрічаються неймовірні люди, у яких також є запальні ідеї. І вони не бояться ризикувати і втілювати їх у життя.

«Капітал у розмірі 500 тисяч гривень моїх набутків за попередні роки у бізнесі я вклала у новий бренд»

Через спільних знайомих я зустріла нашу майбутню дизайнерку Дарину Едер. У неї також було бачення нового бренда одягу – мінімалістичного, зробленого відповідально, якісно, екологічно. І саме Дарина додала до FRAMIORE пазл, якого бракувало: вона хотіла створювати одяг, у кожній колекції інтерпретуючи традиції народів світу, про які нам мало відомо.

Наталка та дизайнерка FRAMIORE Дарина Едер у Валенсії

Так у 2018 році з’явився наш стартап – FRAMIORE. На той момент у нас було бачення, що ми робимо і як. Я мала невеличке швейне виробництво у Франківську (де працюють дуже талановиті та близькі мені люди) та ідею, яка нас запалювала. Капітал у розмірі 500 тисяч гривень моїх набутків за попередні роки у бізнесі я вклала у новий бренд.

Одразу скажу, що фешн-досвіду в більшості з нас не було. Тільки Дарина більш-менш зналася на продукті. Про ринок, експорт, масштабне виробництво тощо ми не мали гадки. Але були готові вчитися з нуля.

«Наче і знаєш, що такі відгуки точно будуть, та все одно сумно це»

Доволі часто зустрічаю відгуки про себе особисто чи про наш бренд, що я наче «богатенькая скучающая мамаша, которой делать нечего, придумала продавать дорогие платьица», що ми про себе «надто високої думки» чи «краще би ділом зайнялась».

Підприємниця, яка, вважай, з нічого хоче створити сталу компанію серед таких коментаторів, більшість із яких якраз жінки, взагалі не сприймається позитивно. Та знаю, що часто у коментах пишуть дурниці, не вдумуючись, про кого чи про що вони відгукуються, тому намагаюся не зважати на такі випадки.

Фото Куфер (Олександра Сосніна)

Коли ми виграли грант Українського фонду стартапів на технологічні інновації у виробництві (взяли 50 тисяч доларів), схопили порцію коментів уже від чоловіків, і там також фігурувало «та які це технології», «платтячка шити – теж мені інновація» і про те, що ми взяли грант, бо ми жінки (наша команда, так сталося, справді складається лише з жінок) і нас для статистики і картинки хорошої треба було. Наче і знаєш, що такі відгуки точно будуть, та все одно сумно це.

«Ми одночасно працюємо і на Україну, і на світ»

Зараз у нас зареєстрована ТОВ-ка в Україні та LTD у Великій Британії. Останнє ми відкрили з другою важливою людиною у проєкті – Іриною Зельдес Ле Бурсуа. Іра має українське коріння, та останні 20 років мешкає у Лондоні, там чимало займалася благодійними проєктами і після знайомства у 2019-му вирішила стати нашою бізнес-партнеркою та допомагати налагоджувати зв’язки з європейською сталою спільнотою, міжнародними платформами для молодих брендів тощо.

Бек-офіс команда у Франківську

Таким чином ми одночасно працюємо і на Україну, і на світ. Зараз ми концентруємося на Британії та Німеччині. Нещодавно підписали угоду про роботу з відомою американською платформою Wolf&Badger.

«Шопінг для багатьох уже став своєрідною залежністю»

У світі забагато одягу. Модна індустрія – один із найбільших шкідників екології нашої планети. І до того як почати FRAMIORE, я, звісно, здогадувалась про те, що нинішня ситуація з ринком одягу жалюгідна, але навіть не підозрювала, що настільки. До прикладу, ми купуємо більше, ніж потрібно, бо нас до цього підштовхують розпродажі та дармові ціни. Шопінг для багатьох уже став своєрідною залежністю. Fast fashion бренди випускають до 52 колекцій на рік, по одній – на кожен тиждень року. Щоб оновлювати вітрини і вчергове влаштовувати цінопади.

Чи варто говорити про якість такого одягу та умови, в яких він був зроблений; про людей, чия зарплата за день майже каторжної роботи ледь сягатиме одного долара; про екологічний слід такого виробництва; чи навіть про те, що 40% такого одягу викинуть на звалище, навіть не доставивши його до магазинів, а більшість споживачів одягне таку річ не більш як один раз, перш ніж викинути?

На показі під час Львівського тижня моди

Моє завдання було не в тому, щоби створити новий бренд одягу в світі, що від одягу потопає. Я хотіла бути серед тих, хто створює продукт інакше, спробувати подати приклад, навчитись новому і передати ці знання, усвідомлення проблеми далі. Мені хотілось би, щоби люди більше задумувалися над тим, чого коштувало зробити цю річ, які процеси та люди стояли за цим.

Плюс, мені було завжди прикро за українського виробника, якого просто не сприймають за кордоном. Що потенційні партнери у тій же Європі бачать у нас ненадійних, складних, низькоякісних виробників, натомість у країні безліч прикладів протилежного. Та й місцевим виробництвам і бізнесам хотілося сказати: «Дивіться, адже можна робити інакше! Сучасніше!»

Виходить, я звалила на плечі велику, інколи недосяжну й точно нешвидку у вирішенні мету, майже нічого не знаючи ні про стале виробництво, ні про екологічні стандарти, ні про експорт чи закордонний ринок. Спершу було дуже важко. Важко й зараз. Та я рада, що ми йдемо саме цим шляхом.

Частина людей відчувають, що те, як вони споживають одяг, можна змінити. І роблять це у свій власний спосіб: хтось чистить гардероб від зайвих речей і віддає їх на благочинність чи переробку; хтось купує з рук чи у стоках, щоб не купувати нове; хтось справді шукає сталі бренди та досліджує ланцюг виробництва одягу, перш ніж натиснути «Купити». Останніх – меншість, та це не біда. Головне, щоби поступово з тренду на сталу моду вона стала нормою, а в який спосіб – це вже деталі.

Нові slow fashion речі, особливо, якщо вони справді еко, як заявляє етикетка, коштуватимуть у рази більше за одноразову футболку з супермаркету. І поки що наше завдання – не шокувати споживача цінниками, а розповідати більше про те, у чому цінність такого одягу.

«Технологічне виробництво, чесні, хороші зарплати швеям, екологічні матеріали, чиста сплата податків – це все підвищує цінник кінцевого продукту»

Ми працюємо переважно з тенселами та похідними від них. Якщо коротко, це така легка, шовковиста на дотик, зроблена з волокон евкаліпту тканина, що дихає. Те, що зветься екофрендлі та насправді таким є. Для виробництва тенселів, на відміну від котону, не треба стільки води чи землі ні для того, щоб підготувати сировину, ні для того, щоб зробити з неї тканину.

Вовняна сукня на зиму (тканина з дед-стоків)

Цей матеріал насправді має чимало переваг – він довго не зношується, якщо зім’явся – розгладиться на тобі (не треба прасувати), кольори довго лишаються насиченими і не вимиваються, тенсели не викликають алергій. А ще, після того як річ віджила своє, одяг із тенселу можна компостувати – він розкладається в землі і не шкодить довкіллю.

Єдине «але» у цій казці – ціна такого матеріалу та додана вартість на чистий експорт тканини з-за кордону, що, звичайно, збільшує цінник одягу. Та насправді будь-який одяг, зроблений чесно, відкрито, ще й до всього екологічно, просто не може коштувати копійки. Технологічне виробництво, чесні, хороші зарплати швеям, екологічні матеріали, чиста сплата податків – це все підвищує цінник кінцевого продукту. Але для мене у цьому – більше цінності таких речей та такого бізнесу.

Вовняні светри на зиму (тканина з дед-стоків)

Щодо теплих тканин – їх зараз або неймовірно дорого, або неможливо зробити екофрендлі. Тому ми вирішили або виготовляти матеріали самостійно (деякі деталі одягу та окремі речі тчемо з карпатської вовни у Косові), або купувати за кордоном преміум-стоки – залишки якісних теплих тканин у поважних виробників. Так принаймні ми не будемо стимулювати виробляти для нас щось нове, а використаємо класні залишкові ресурси.

«Ми тісно співпрацюємо з носіями культури»

У двох колекціях FRAMIORE ми звернули увагу на два народи – чорні хмонґи (В’єтнам) та уйгури (мусульманська меншина, Китай).

Чорні хмонґи – народ, якому присвячена перша колекція

Чому саме вони? Наша дизайнерка Дарина тривалий час подорожувала В’єтнамом та бачила культурні скарби хмонґів на власні очі. Хмонґів є чимало груп – є квіткові, жовті, зелені, червоні хмонґи тощо – і мешкають вони не тільки у В’єтнамі. Проте традиційний одяг чорних хмонґів вирізняється мінімалістичністю, простими кольорами. Тут процитую Дарину:

«Я почувалася настільки засмученою, що такі неймовірні традиційні, але водночас дуже сучасні на вигляд вбрання носять лише у гірській місцині Індокитаю. Я хотіла надати спадщині хмонґів можливість вийти за межі цих країв і побачити світ», – коментує колекцію XIM вона.

Речі з другої колекції (присвячена уйгурам)_ сукня та тканий на верстаті широкий пояс

Колекція за традиційним одягом уйгурів – наша друга. Уйгури – мусульманська меншина, що мешкає переважно у західній частині КНР і останні роки потерпає від жахливих утисків, дискримінації та страху через інтеграційну політику комуністичного уряду Китаю. Історії про те, що на уйгурок нападають китайські «правоохоронці» посеред білого дня, обрізаючи на них довгі сукні та туніки, зриваючи хустки, якими вони покривають голови; що Китай збудував серію «таборів праці», більш схожих за умовами на концтабори, де уйгурів «перевчають» бути правильними громадянами; що вся провінція Сіньцзян замкнена на вхід та вихід і ті, кому вдалося звідти втекти, мовчать через страх переслідування їхніх близьких, що не змогли вибратись, – ці історії жахливі.

Ми не шукали драматичних приводів для другої колекції, проте коли вперше почули про уйгурів, вирішили, що присвятимо наступну колекцію FRAMIORE саме їм.

Зауважу, що ми тісно співпрацюємо з носіями культури – консультуємося, радимося, питаємо думки. З уйгурами було щодо цього дуже складно через причини, про які я написала вище. Плюс, зараз ми – на пів дорозі, щоби з кожного продажу культурним фондам цих народів надходили відрахування.

«Різні програми та гранти – це не завжди про гроші. Це про додаткові можливості»

Мої 500 тисяч, про які я казала вище, скажімо так, канули в Лету зі швидкістю світла. Для когось ця сума справедливо здасться велетенською, та для стартапу – ще й такого заморочистого, як наш, – ті заледве 20 тисяч доларів здалися пачкою насіння. Тобто базово їх вистачило на купівлю тканини за кордоном, розробку взірців, пошиття тестового одягу й невеличкий запас тканини на випадок феєричного старту та перших замовлень.

Скажу одразу, що перший продаж ми зробили на 17 тисяч гривень протягом пів року, об’їздивши пів світу по виставках для молодих сталих брендів, де ми з нашими принципами та світлими ідеями не дуже були комусь потрібні. Та ці перші 17 тисяч здалися перемогою. І завдяки тому, що наша команда постійно шукала нові можливості, ми знайшли освітні програми для підприємців та експортерів, а також грантову підтримку бізнесу.

Різні програми та гранти – це не завжди про гроші. Це про додаткові можливості. Як, наприклад, навчання для мене з експорту чи можливість повезти нашу колекцію на одну з найбільших виставок одягу до Лондону чи Парижу (ЄБРР разом із Culture Bridges Program, Trade Mission to France від Офісу з просування експорту України), або менторство у створенні нових колекцій чи маркетингу (європейська WORTH Partnership Program), оновлення виробництва, впровадження нових технологій, допомога зі створенням справді цілісної експорто-орієнтованої компанії (Український фонд стартапів та «Конкурентоспроможна економіка України», програма USAID) тощо. З відомих українських програм, що підтримують розвиток культури ще може бути Український культурний фонд. Окрім того, є чимало програм за кордоном, одні з них куруються великими брендами та фондами (наприклад, Cartier).

Молодим брендам я би радила почати пошук із українських ініціатив, хоча б побачити, як виглядають грантові заявки та чого очікують від аплікантів, бо отримання гранту – це як перемога у великому чемпіонаті, грант треба вибороти, довести, що ти вартий цієї допомоги. У більшості програм притомний супровід, тож якщо побачать, що ваша ідея – класна, а заявка – не дуже, проконсультують та допоможуть її вдосконалити, щоби вона мала більше шансів пройти на розгляд.