купити рекламу

Статеві домагання в університетах – та тема, яку часто замовчують. Зазвичай причиною цьому є ієрархічні відносини: студенти бояться викладачів, викладачі – керівників, керівники – суспільного засудження та публічного висміювання. Розповідаємо три історії про домагання викладачів, боротьбу студенток та бездіяльність деканів.

«На парах нам розповідали про колір волосся на інтимних зонах у рудоволосих жінок»

Перша героїня попросила не називати її справжнього імені та спеціальності. Вона досі студентка третього курсу Запорізького національного університету та боїться, що через відвертість виникнуть проблеми.

«Я була натхненна, думала, будемо вивчати історичні моменти становлення культури, різні види мистецтва та таке інше, – розповідає дівчина про те, що сталося, коли вона перейшла на другий курс та обрала для вивчення вибіркову дисципліну «Сучасна українська і зарубіжна культура». – Але не так сталося, як гадалося. На ділі на парах нам розповідали про те, якого кольору волосся на інтимних зонах у рудоволосих жінок, а також про те, як правильно задовольнити сексуальні потреби чоловіків. Так-так, нам розповідали це в межах цієї дисципліни!»

«Усі лекції викладача були перенасичені ксенофобією та сексизмом, він сприймає жінок тільки як сексуальний об’єкт. Прямим текстом каже, що в нас не вистачає сірої речовини в голові й ми є лише додатком до повноцінної людини – чоловіка. Одного разу він сказав таку мерзоту, почувши яку, я просто зібрала речі та вийшла з кабінету: «Я б хотів побачити, як ви малюєте грудьми, та оцінити, у кого більший розмір».

Після цього студентка разом зі своїми співкурсниками поскаржилися заступникові декана та разом написали заяву, в якій просили ректора звернути увагу на поведінку викладача. Але навіть після цього нічого не змінилося. Сексистські жарти та приниження дівчат тривали, а героїня просто перестала відвідувати заняття з дисципліни.


До кого звертатися з цією проблемою та де шукати підтримки

Катерина Вітер, правозахисниця та членкиня Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем», радить звертатися до керівництва університету з офіційною заявою та/або скаргою в канцелярію відповідного навчального закладу, яка зобов’язана зареєструвати заяву актуальною датою та номером. Можна також попросити сфотографувати або зробити копію вже зареєстрованої заяви, а найкраще – прийти зі своєю копією та попросити канцелярію продублювати реєстраційні дані оригіналу та копії заяви.

«У такому випадку у вас буде або офіційно доведений факт ігнорування керівництвом вашого інциденту або офіційна відповідь, яка свідчить про нереагування, пасивність та «кришування» керівництвом ЗВО таких працівників (викладачів)», – зазначає вона.

«Викладач вирішив, що я буду не проти, якщо він торкатиметься моїх грудей та намагатиметься мене поцілувати»

Надія зважилася розповісти про домагання в університеті публічно – у соціальній мережі TikTok. Ця історія сталася 2014 року, коли дівчина навчалася в Одеській державній академії будівництва та архітектури на четвертому курсі.

«Я прийшла писати залікову роботу до кабінету викладача, через відсутність черги він мав змогу одразу її перевірити. Поставив високу оцінку, і я, не приховуючи радості, підняла руки догори і сказала щось на кшталт «Круто, дякую!». Викладач почав нахилятися у мій бік, і я подумала, що він хоче мене обійняти, аби привітати, і я механічно обійняла його. Тоді викладач вирішив, що я буду не проти, якщо він торкнеться моїх грудей та почне мене цілувати. Я злякалася, швидко встала, сказала, що мені вже час йти, та залишила кабінет. Думала, що сама в цьому винна».

Після цього Надія зателефонувала другові та розповіла про те, що з нею сталося. Згодом виявилося, що вона не єдина, хто стикався з подібним ставленням викладача.

«Я знайшла на своєму курсі щонайменше двох дівчат, із якими сталася подібна історія. І ми вирішили піти до декана та повідомити про це, адже така поведінка – це просто не нормально. Хотіли попередити та вберегти інших студенток. Декан обіцяв все виправити, але нічого не зробив. Ввечері того дня я анонімно в групі студентів нашої академії написала про домагання з боку цього викладача, просила попередити всіх дівчат. Мій пост опублікували. Я подумала, що це допоможе більше, ніж декан».

Надія більше не відвідала жодної пари цього викладача, а її одногрупниці передавали, що він запитував, де ця студентка і чому не ходить на заняття.


Що робити, якщо керівництво ЗВО не реагує на скарги

Катерина Вітер рекомендує звернутися до відповідних громадських організацій, які зможуть зрушити розслідування належним чином. Зокрема до тих, які надають допомогу постраждалим від гендерно-обумовленого насильства або працюють у сфері гендерної дискримінації, прав жінок тощо. Наприклад, ГО «Центр «Жіночі перспективи» та ГО Асоціація жінок-юристок України «ЮрФем».

Окрім цього, варто звернутися до правоохоронних органів, зокрема до поліції за номером 102. Також можна зателефонувати на Національну гарячу лінію з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації за номером 0 800 500 335 або 386 (короткий номер із мобільного), де вам нададуть інформацію про те, як діяти у конкретній ситуації.

«Мені здається, він думав, що «ні» означає «так, але я ще поламаюся»

Третя героїня Карина (ім’я змінено) зіткнулася з проблемою сексуальних домагань, коли ще була неповнолітньою, але сприймала дії викладача як невинні жарти.

«У мене в Запорізькому електротехнічному коледжі були два викладачі, які дозволяли собі некоректну поведінку. Одному тоді було десь 45 років, іншому – приблизно 60. Молодший прямо пропонував сходити на побачення після пари, випити чогось. Часто запитував про моє особисте, інтимне життя. Іноді міг ляснути по сідницях, навіть не соромлячись одногрупників».

Дівчина також зауважує, що ці дії були не одноразовими, а тривали два роки. Почалися вони тоді, коли їй було 17.

«Я прямим текстом йому відмовила, приводів для домагань не давала зовсім. Але, здається, йому це навіть подобалося. Типу «ні» – це означає «так, але я ще поламаюся». Він до всіх гарненьких дівчат чіплявся. Другий викладач просто жартував на тему сексу, але прямих натяків та жодних дотиків не було. Ми не скаржилися керівництву коледжу, адже сприймали це просто як жарти».

Імена викладачів Карина вирішила не називати, але зазначила, що один із них викладає ще й в університеті, – там він і знайшов собі дружину.


«Сама винна»

«В Україні є доволі усталеною практика, де жертв харасменту (сексуальних домагань та навіть зґвалтувань) залякують, змушують мовчати, перекладають на них провину (віктимізація жертви), вдаються до маніпуляцій, таких як виключення з навчального закладу або звільнення з роботи. Та ігнорувати цю проблему – це означає сприяти її існуванню. Замовчування факту вчинення такого діяння може призвести до його повторення як щодо вас, так і щодо інших осіб», – зауважує Катерина Вітер.

У законодавстві поняття «харасмент» відсутнє

«В українському законодавстві термін «харасмент» поки що не зустрічається, а найбільше наближеним до нього є термін «сексуальні домагання». Воно було запроваджене законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» 2005 року», – зазначає юристка.

Згідно з законом, «сексуальні домагання – дії сексуального характеру, виражені словесно (погрози, залякування, непристойні зауваження) або фізично (доторкання, поплескування), що принижують чи ображають осіб, які перебувають у відносинах трудового, службового, матеріального чи іншого підпорядкування».

Правозахисниця нагадує також і про те, що сексуальні домагання виявляються через таку небажану сексуально мотивовану поведінку, як фізичний контакт і залицяння, сексуально забарвлені зауваження, демонстрація порнографії та сексуальні натяки, хай то слова чи дії.
Розрізняють три види домагань: фізичні, вербальні й невербальні сексуальні домагання. До того ж існує багато варіантів неприйнятної поведінки.

Серед насильства, яке виникає в суспільстві загалом, виокремлюють такі види, як зґвалтування, сексуальне насильство, сексуальні домагання і залякування на роботі, в навчальних закладах та в інших місцях, торгівля жінками і примусова проституція.

Чи є покарання за харасмент

За словами Катерини Вітер, притягнути до відповідальності за харасмент в Україні доволі складно, але можливо.

Законом передбачено цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність, а також відшкодування потерпілим матеріальних збитків та моральної шкоди. Де-юре жінки можуть захищати себе на підставі цього закону, якщо вважають, що стали об’єктом сексуальних домагань, і звернутися зі скаргою до державних органів і суду.

«Також ми досі чекаємо на ратифікацію Стамбульської конвенції, яка значно полегшила б нам вирішення цієї проблеми», – наголошує юристка.

Окрім цього, Катерина Вітер зауважує, що, згідно із законом, роботодавець зобов’язаний ужити всіх можливих заходів для недопущення сексуальних домагань. Тож на кожному підприємстві, в установі, організації державної або недержавної форми власності має бути розроблена антидискримінаційна політика, з якою треба ознайомити всіх працівників і працівниць. Тому відповідальність має нести не лише конкретний викладач, але і керівництво університету.