купити рекламу

Село і жінки

Фотопроєкт до Міжнародного дня сільських жінок

Щорічно 15 жовтня відзначається Міжнародний день сільських жінок, ініційований Організацією Об’єднаних Націй. Жінки з сільської місцевості становлять чверть усього населення світу та приблизно 43% працівників сільського господарства. В Україні ж кожна третя жінка мешкає в сільській місцевості.

У 2020 році Corteva Agriscience започаткувала в Україні для жінок, зайнятих у сільському господарстві, програму фінансової та освітньої підтримки під назвою TalentA. Цей фотопроєкт створений UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні, який є партнером програми та підтримує жінок України.

Фотограф – Валентин Кузан
Історії – Анастасія Шепєлєва

Валентина Сабельнікова

За рік до тимчасової окупації Криму тоді 49-річна архітекторка Валентина Сабельнікова втілила у життя проєкт своєї мрії. Разом із чоловіком вона створила екологічний дитячий садочок у Ялті та планувала відкриття поруч фермерського господарства, де б діти вчилися взаємодії з рослинами та тваринами. Жінка має педагогічну освіту та запевняє, що у такій атмосфері діти б зростали добрими, турботливими та фізично й ментально здоровими. Але всі плани було зруйновано…

Повернувшись до міста дитинства Києва, Валентина не змогла лишити ідею та вирішила реалізувати її на власній земельній ділянці в селі Миколаївка Черкаської області. Ще в Ялті, працюючи над проєктом дитячого саду, постало питання харчування дітей. Тоді вона з нуля розібралася в нюансах органічної продукції.

«Я тоді зрозуміла, що ми продумали все – методи гуманної педагогіки, натуральні іграшки, екологічні меблі, матрацики, набиті гречаним лушпинням, окрім здорового харчування. Купувати в супермаркеті – не варіант. То завдяки цьому проєкту я вивчила український ринок органічних продуктів вздовж і впоперек», – розповідає жінка.

Хоча раніше Валентина навіть і не замислювалася про сільське господарство, тепер на її фермі зростають 64 види рослин. Із них жінка виробляє різноманітні органічні продукти на продаж: цукати, в’ялені овочі, чурчхелу, спеції, фруктові чипси, песто та конфітюр. Усю продукцію ферма реалізує онлайн.

За її словами, гендерні упередження в аграрній сфері – реальність, із якою доводиться стикатися кожен день.

«У нашому регіоні жінок-фермерок немає зовсім. Розумієте, яка дрімучість. Відчутний опір, певні упередження в мій бік, і мені важко. Чомусь у співпраці перевага надається чоловікам… Була історія з партнером, який не хотів мене слухати в питанні виробництва, бо я жінка. У таких випадках ніхто нікому не заважає йти власним шляхом. Я намагаюся себе оточувати людьми зі спільними цінностями, бо інакше каші не звариш».

Також Валентина дійшла висновку, що найбільшою проблемою аграріїв України є брак освіти. Окрім започаткування власного органічного бренда, фермерка зайнялася просвітництвом. Родина проводить семінари для дорослих та дітей, консультує щодо бізнес-проєктів й виступає спікерами на конференціях. Її мета – виростити нове покоління здорових дітей, закоханих в агросферу.

Задля реалізації задуму дитячої фермерської школи Валентина подалася на освітню грантову програму TalentA й дійшла до фіналу. Жінка прагне під час щоденних тригодинних занять навчати дітей, як власноруч виростити безпечні харчові продукти, переробляти їх та з фантазією створювати альтернативні здорові солодощі.

У разі виграшу Валентина планує розробити детальну навчальну програму для дітей, закупити професійне обладнання: інфрачервону сушарку для овочів, вакуматор, які будуть зберігати поживні речовини рослин.

Але найбільше своїм проєктом фермерка прагне змінити менталітет людей: «Уявляєте, як страшно, коли людина власноруч обробляє свою картоплю хімією, а потом їсть це сама, ще й дітей годує. У регіонах – це реальність. Ми маємо кардинально змінювати підходи до харчування дітей та просвіщати їх. А потім, можливо, до них прислухатимуться батьки».

Катерина Лісова та Катерина Ільків

61-річна Катерина Лісова родом із Донбасу, але вже майже шість років мешкає в Карпатах. До війни переселенка з промислового Алчевська викладала маркетинг та працювала копірайтеркою. З переїздом на Львівщину її життя круто змінилося.

Тут, у Карпатах, за щасливим збігом обставин вона познайомилася з місцевою мешканкою Катериною Ільків – медиком за освітою та майбутньою бізнес-партнеркою. Разом жінки виграли перший грант та почали вести козине господарство. Катерина Ільків навчила уродженку Донбасу основам сільського господарства – як доїти козу, обходитися з твариною, а Катерина Василівна керувала організаційною роботою та пошуком грантів.

За чотири роки з декількох кіз їхня отара збільшилася до 50 голів, підприємниці перевезли ферму в більш туристичне село та почали виготовляти сири. Попри значне навантаження, жінки тримають господарство вдвох – із допомогою дітей Катерини Ільків та чоловіка пані Лісової. Нині ферма «Двох Катерин» відома не лише в Карпатах, але й далеко за їхніми межами.

«Буває так, що мене в таксі впізнають і починають розпитувати, як то нам вдалося, – каже Катерина Лісова. – Але найчастіше, на жаль, стикаємось із заздрощами та намаганням зіпсувати наші справи».

«Ментальність така, що традиційно жінка в селі – це приставка до кухонної плити, яка ще пере, прибирає та витрачає гроші чоловіка. Ми своїм прикладом показуємо, що жінки вміють і можуть самостійно вести бізнес, розв’язувати проблеми. Якщо нам треба виконати фізично важку роботу – ми наймемо працівників. Але тут постає проблема, що для деяких чоловіків йти працювати «на жінок» – принизливо».

Окрім гендерних упереджень, підприємниці стикаються із крадіжками та нацьковуванням собак на худобу. Жінки кажуть, щоденно зникають 10-20 яєць, а за місяць вкрали 40 курей-бройлерів. Тому Катерини планують встановити відеоспостереження та обладнатися засобами захисту.

Основні клієнти ферми – туристи, що приїжджають на екскурсію та дегустації. За день Катерини приймають до 150 відвідувачів, увагу яких привертає не лише якісна органічна продукція, але й контактні тварини.

«Туристи в захопленні від наших тваринок, бо зазвичай їх спершу зустрічають вони, а потім вже ми. Наші кури, як не дивно, самі збігаються до людей, а конячка прийде до вас, ще й обнюхає. Це все тому, що ми їх дуже любимо», – розповідає фермерка Катерина Лісова.

Також жінки проводять безоплатні екскурсії для школярів та вихованців дитячих садочків, аби діти не боялися тварин.

Поки що повністю задовольнити попит на продукцію не виходить, адже фермеркам не вистачає території для помноження стада. Тому Катерини закуповують молоко в інших селян, але й цього недостатньо. За словами жінок, місцеві мешканці недооцінюють козиний бізнес, про що свідчить наявність лише 20 кіз на село з населенням у дві тисячі людей.

У планах підприємниць – здобути сертифікат органічного виробництва та створити молочний кооператив, аби залучити селян до розведення кіз. У такий спосіб «люди стабільно матимуть «копійку», а фермерки – вдосталь молока для виробництва сирів».

Марія Мосейчук

39-річна Марія Мосейчук уже 15 років очолює гуртову компанію з побутової хімії та виховує трьох дітей. Ще два роки тому жінка майже не розбиралася в агробізнесі, але тепер володіє 50-ма вуликами та прагне створити бджолиний кооператив у селі Гуньки на Полтавщині.

А почалося все з одного телефонного дзвінка, коли кум Марії запросив її із сином на свою пасіку. Жінку настільки захопила робота з бджолами, що вона вирішила започаткувати власну справу. Спочатку придбала 15 вуликів та радилася зі знайомими пасічниками, як правильно з ними обходитися. А взимку, коли в бджолярстві затишшя, готувалася до наступного сезону та інтенсивно навчалася. Нині Марія вже має диплом бджоляра Гадяцького аграрного училища та вчиться в Одеській аграрній академії. Також бере участь у дослідженнях та вивчає напрям запилення сільського господарства бджолами.

Хоча здебільшого оточення підтримало задум жінки, інколи їй доводиться стикатися з упередженим ставленням до себе в роботі.

«Я намагаюсь оточувати себе однодумцями. Найчастіше чую: «Молодець, Машо, у тебе все вийде!» Але, наприклад, мій чоловік поставився до бджільництва скептично, бо справа потребує багато інвестицій та часу», – каже бджолярка.

«Інколи буває, люди дивуються, «як я сама з бджолами пораюся», бо більшість пасічників – чоловіки. Хоча є й багато жінок, які підтримують одна одну».

Окрім виробництва меду та запилення, фермерка закінчила курси апітерапії – оздоровлення продуктами бджільництва. Вона запевняє, «мед – суперпродукт», який дає змогу підтримувати здоров’я та імунітет. І вважає, якщо популяризувати бджільництво, «наша нація стане лише сильнішою та здоровішою».

Своїми знаннями жінка також ділиться з іншими пасічниками села та закликає їх об’єднувати зусилля. За словами Марії, здебільшого це літні люди, яким бракує ресурсів та знань щодо нових технологій і принципів виробництва, просування продукції.

Натомість для виходу на нові ринки збуту, торговельні мережі жінці не вистачає власних обсягів меду. Вирішенням усіх проблем вона бачить створення кооперативу з єдиним цехом, що працюватиме відповідно до міжнародних стандартів. Фермерка не дарма наголошує на «безпеці меду», адже, за її словами, досі розповсюдженою є практика його викачування в антисанітарних умовах. Тому вона пропонує «відійти від звичних трилітрових банок меду» й створити автоматизовану лінію з фасувальним обладнанням, можливістю сушки пилку й крем-машиною.

Окрім того, Марія планує вибудовувати максимально прозору комунікацію зі споживачами, щоби вони могли на власні очі пересвідчитися в безпеці продукту.

У майбутньому фермерка хоче започаткувати «Бджолине СПА» й розвивати напрям сільського туризму. Але запевняє, що усе це доцільно лише після того, як буде досягнуто міжнародних стандартів виробництва продукції. 

Нині переважну частину часу Марії займає бджільництво. Вона не приховує, що ця справа – не з легких, але зупинятися не збирається. 

Тетяна Страмнова

Тетяна Страмнова – мама двох особливих діток та власниця козиної ферми. Коли одного разу шкільна вчителька сказала, що завдяки взаємодії з тваринами її діти розвиваються краще за інших вихованців, жінка задумалася про створення контактної ферми для дітей із аутизмом. Мотивації додала підтримка інших батьків.

«Вони підходили до мене й казали: «Ми боїмося за майбутнє наших дітей. Твої знають, як виростити, вигодувати тваринку, як продати продукт. А наші діти що?» Тоді я й вирішила започаткувати майстер-класи з сироваріння для дітей. До того ж викладачі переконали, що взаємодія з тваринами важлива для розвитку таких діток, бо так вони краще засвоюють матеріал і поліпшують навички дрібної моторики», – каже Тетяна.

Окрім цього, у разі успішного розвитку ферма матиме змогу забезпечити цих дітей у майбутньому робочими місцями.

Свій шлях в агробізнесі Тетяна почала ще в Донецьку 12 років тому завдяки дітям. Перед цим її життя ніяк не було пов’язано із сільським господарством. Операторка електронно-обчислювальних машин за фахом закінчила бухгалтерські курси та працювала художницею-дизайнеркою. Але народження доньки підштовхнуло жінку до розведення птахів, щоби годувати дитину завжди свіжим та натуральним м’ясом. Особливості здоров’я змусили завести цесарок, а згодом перепілок, адже їхнє м’ясо та яйця вважаються найбільш корисними. Так Тетяна стала власницею перепелиної ферми.

З початком війни на Донбасі жінка вимушено переїхала в село Музиківка Херсонської області, де спочатку намагалася відновити пташиний бізнес, але згодом почала розводити кіз. Спочатку в неї було лише дві кози та козел, але з часом стадо розросталося, й тепер Тетяна – власниця 25 голів. Коли утворився надлишок молока, жінка вирішила варити сири. За словами Тетяни, велику підтримку надає місцева громада, а от близькі жінки спочатку не розуміли її намірів та вважали, що варто сидіти вдома й займатися дітьми. Однак наперекір усім вона досягла мети.

«Я чула, що «бізнес – не жіноча справа», «в мене нічого не вийде» і «я не потяну таке господарство». Однак мене це навпаки гартувало та мотивувало. Як це в мене не вийде? Усе вийде. Потім сторонні люди їм казали, яка я молодець, що не зламалася, й вони змирилися. Особливої похвали я не чую, але тепер у разі потреби можу розраховувати на їхню допомогу».

Жінка вже домовилась із фахівцями школи, де навчаються її діти, про проведення занять на фермі. Тетяна буде вчити вихованців сироварінню, поведінці з тваринами та нюансами догляду за ними, а педагоги – слідувати шкільній програмі, але із залученням до процесу тварин. Підприємниця каже, що надалі її ферма буде доступна для всіх охочих.

За словами жінки, усі заняття з особливими дітками на фермі будуть безоплатними, а заробіток надходитиме з продажу сирів та комерційних екскурсій.

Ірина Гавриш

32-річна Ірина Гавриш уже сім років мешкає в невеличкому селі Клочки на Київщині та займається господарством. Якщо здебільшого люди прагнуть переїхати в місто, Ірина з чоловіком навпаки – свідомо перебралися з багатотисячного Львова до села з населенням 70 людей, але ближче до природи. У Клочках народився їхній син та нове захоплення жінки – пермакультура.

«Це стале господарювання в дружбі з природою. Такий спосіб дизайну і створення системи на подвір’ї – від системи мислення до системи розташування дерев у саду. Щоби рослини були в дружбі з комахами, тваринами та за мінімальним втручанням людини давали врожай. І що важливо – повністю органічний», – пояснює жінка.

Після переїзду родина художників і далі планувала заробляти мистецтвом, однак із народженням дитини пріоритети змінилися. За словами Ірини, паралельно з вихованням сина виявилося простіше займатися господарством, аніж дизайном. Плідне навчання, як правильно закладати основи пермакультури, дало свій результат – утворився надлишок продукції. Родина дарувала друзям, продавала саджанці, трави, чаї, але згодом вирішила написати бізнес-план розвитку ферми. Тепер мета фермерки – отримати сертифікат Organic standard і продавати онлайн.

Після проходження міжнародних курсів із пермакультурного дизайну жінка може розробляти такі сади на комерційній основі. Однак зазначає, що її господарство нині – пріоритет №1.

Ірина зізнається, що раніше сама стереотипно вважала жінок фізично слабкими для фермерської справи. Але власним прикладом розвінчала цей стереотип.

«Виявилося, що я прекрасно копаю, з тачкою працюю, освоїла всі інструменти. Будь-яка робота мені під силу. З якимись гендерними упередженнями не стикалася, чоловіки ставляться до мене з повагою».

Фермерка вже багато років не вживає м’ясо та переймається проблемами довкілля, тому концепція zero waste (нуль відходів) – в основі побуту родини. Але, за словами Ірини, здебільшого односельці живуть за іншим принципом та скидають усе сміття в яр посеред села. Деякі – спалюють на городах. А все тому, що в Клочках нема організованого вивозу відходів, і як результат багаторічної звички – стихійне сміттєзвалище в центрі села. Ірина разом із чоловіком вирішила боротися з цією проблемою.

Для цього жінка стала учасницею освітньої грантової програми TalentA, ініційованої компанією Corteva Agriscience за підтримки Фонду народонаселення ООН, із проєктом розчищення сміттєзвалища та перетворення яру на горіховий сад. Фермерка впевнена, якщо облагородити територію, селянам буде морально важко її засмічувати. Вона вже домовилася з компанією в Білій Церкві щодо вивозу відходів, планує встановити сортувальні баки в селі та навчати людей, як правильно обходитися з відходами. Адже вони прекрасне добриво для землі.

Здебільшого мешканці села Клочки – літні люди, які часто «важко сприймають нову інформацію». Але Ірина налаштована рішуче і збирається переконувати їх у розмовах за чаєм.

Більше того, створення горіхового саду на місці звалища розв’яже проблему з одноманітним харчуванням дітей у дитячому садочку. Адже, за словами жінки, раціон у закладі дуже бідний і складається переважно з картоплі, буряка й макаронів. Перший врожай селяни відправлять на перевірку санстанції, а опісля зроблять із нього здорові перекуси для дітей.

Віра Попаз

65-річна Віра Попаз уже 40 років займається агробізнесом і не збирається зупинятися на досягнутому, вона відкрита до нових знань і сповнена ідей. Маючи досвід завідування виробництвом винного заводу, жінка створила кооператив, щоби розв’язати проблеми громади села Кубей Одеської області.

Із виходом на пенсію фермерка з нуля опанувала готельний бізнес і згуртувала навколо себе однодумців, яким не байдужий розвиток села. Жінка каже, що за радянських часів місцеве господарство було одним із найпотужніших, а в 90-х роках занепало. Тож, розуміючи потенціал, Віра разом із селянами вирішила відродити бувалу потугу.

Нині у власності кооперативу – 30 га землі, на яких вирощують овочі, фрукти, виноград та інші ягоди. Через несприятливі погодні умови врожайність впала, тож фермери хочуть встановити теплицю й перейти на потокове виробництво. Поки кооператив не має централізованої системи збуту продукції, її продають на місцевих базарах. Але жінка певна, що треба переробляти сировину, щоби мати можливість реалізовувати її упродовж року.

«Щоби довше зберегти продукт, ми хочемо консервувати та висушувати овочі та фрукти, але обладнання для цього коштовне, тому ми потребуємо інвестицій», – розповідає Віра Іллівна.

Окрім рослинництва, фермерка прагне розвивати туристичний напрям. За її словами, Кубей розташоване на розвилці трьох автомагістралей, де великий потік туристів із Молдови, Болгарії, Румунії. Але розміщати їх ніде – готелів у регіоні немає. Тому жінка вирішила створити готельно-ресторанний комплекс із конференц-залою, власною пекарнею, пивоварнею, басейнами та системою очищення води.

Хоча село розташоване над великим озером і воду в місцевих закуповують інші населені пункти, вона не відповідає стандартам ДСТУ. Жінка переконана, що це питання є нагальним, адже майже 7 тисяч людей щодня споживають неякісну воду. З цією ідеєю Віра Попаз стала учасницею освітньої грантової програми TalentA. Після встановлення системи очисних споруд кооператив продаватиме воду за собівартістю, а також безоплатно надаватиме її школам та дитячим садочкам громади.

Облаштування комплексу також би вирішило питання нестачі робочих місць та від’їзду місцевої молоді в міста.

«По суті для реалізації ідеї ми маємо все: натхненну команду, приміщення під комплекс, не вистачає лише фінансів для ремонту. Відкриття комплексу створить робочі місця, сприятиме розвитку громади, залученню туристів, поповнить місцевий бюджет та покращить життя села загалом», – вважає підприємниця.

За словами жінки, люди в селі дуже багато працюють на землі, а можливості якісно відпочити в громаді нема. Тому наявність басейнів та ресторану сприятиме урізноманітненню дозвілля місцевих мешканців.

Віра Іллівна зізнається, що починати важко, адже багато людей ставляться з недовірою до ідеї об’єднання. Вона пов’язує це зі страхом бути обдуреними. Але поки в кооперативі семеро людей-однодумців, яких Віра Іллівна називає «першопрохідцями».
Також жінка неодноразово стикалася з проявами ейджизму в свій бік, але попри це впевнено крокує до мети.

«Звісно, буває, чую, що «я забагато на себе беру в своєму віці». Однак я живу виробництвом, для мене таке навантаження – під силу. Поки маю здоров’я, сидіти на одному місці не планую».

Наприкінці 2019 року Corteva увійшла до складу перших 14 компаній, що підписали спільну з UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення декларацію щодо гендерної рівності та запобігання домашньому насильству. В рамках цієї ініціативи компанії, що долучилися, зобов’язалися докласти максимум зусиль для того, щоб до 2025 року впровадити гендерно чутливі підходи у своїй діяльності, створити умови для гідної роботи та рівних умов зайнятості, а також встановити нульову толерантність до домашнього насильства.

Сьогоднішня ініціатива не тільки сприяє розвитку економічного потенціалу жінок у сільській місцевості, посиленню їхніх лідерських якостей, але й підвищує їхній рівень обізнаності щодо гендерної рівності, питань домашнього насильства та механізмів захисту, що існують. Це дозволить зробити вагомий внесок у досягнення глобальних ЦСР, що є визнаними пріоритетами на державному рівні в Україні, зокрема ЦСР 5 (Гендерна рівність) та ЦСР 8 (Гідна праця та економічне зростання).