купити рекламу

Жінка, яка йде містом пізно ввечері, розуміє – вона нічого не зможе зробити, якщо її почне переслідувати агресор і спробує зґвалтувати. Щоби впоратися з почуттям незахищеності, багато хто намагається зберегти впевнену ходу, стискаючи в кишені телефон чи зв’язку ключів.

Відчуття небезпеки переслідує нас у таксі, ліфті, на безлюдній вулиці, на роботі чи в парку. Жінки різного віку розказали про природу свого страху.

Олена Рижко, 45 років

Вперше я відчула, що моє тіло стало сексуальним об’єктом, у 17 років. Подаючи документи в університет, потрібна була фотографія. Тому я пішла до фотосалону, одягнула красиву пишну сукню за коліно. Коли фотограф мене побачив, на мить здалося, що в нього вдарила блискавка, і наче впала планка дозволеного. Він почав тягти до мене руки, торкатися моїх плечей, пхав у бік кімнати для фото зі словами, які я ніколи не забуду: «Я тебе так хочу, що просто не можу. Але ти не бійся, я не скривджу. Лише трохи тебе торкнуся!»

Я змогла його відштовхнути і втекла з салону. Звісно, туди я більше ніколи не поверталася. Того дня мені поталанило, у салоні були інші люди, і мені вдалося вивернутися від фотографа. Спершу я відчула шок, далі огиду, а потім мене пройняв страх. Тоді, у 17 років, я вперше зіткнулася з ситуацією, коли тебе сприймають як сексуальний об’єкт. І я зрозуміла, що ти можеш абсолютно нічим не провокувати іншу людину, але все одно постраждати.

Про перманентний страх

Дбати про свою безпеку заздалегідь я навчилася ще, коли навчалася у бурхливі 90-ті. Переїхавши з маленького міста до великого, з часом розумієш, де є небезпечні райони, які є погані компанії і як цього уникати. Я завжди про це пам’ятала.

Зараз я живу в Києві на Шулявці. Вночі це небезпечне місце. Тому намагаюся не ходити у вечірній час. А коли ходжу, то вдягаю зручне взуття. А ще у моїй сумці є ніж і велика зв’язка ключів. Хоч я не думаю про небезпеку щодня, але завжди прораховую, якими шляхами йти і як тікати, коли перебуваю у непевному місці чи у вечірній час.

Цей тваринний страх, із якими стикаються жінки, навіть складно описати. Але, думаю, до нього варто дослухатися, бо він допомагає нам врятувати себе. Інстинкт самозбереження жене тебе геть. Якщо ти стикався хоч раз із насиллям, страх залишається з тобою завжди.

Упродовж усього життя я постійно відчуваю харасмент: в університеті, на роботі, повсякденному житті. Студенткою я пережила низку історій домагань від старших
викладачів. Тому, коли чую подібні історії, обираю бік студенток, бо знаю з власного досвіду, як це огидно. Зараз я стала старшою, тому може за себе постояти.

Пригадую, як минулого року я поверталася з Рівного. Маршрутка прийшла дуже пізно, десь о 12 ночі. Я вийшла з підземного переходу і біля «Сільпо» побачила п’яну компанію чоловіків. Вони мене помітили і почали рухатися у мій бік. Тоді я розвернулася, гулькнула у підземний перехід і втекла. Мені пощастило, що я була у зручному взутті й рухалася швидше, ніж вони.

Важливо, щоб жінки не соромилися втечі, коли розуміють, що не впораються з нападниками. Якщо ти розумієш, що на тебе можуть напасти, то слід тікати. Бо нападник може виявитися озброєним, мати якісь розлади чи не контролювати свою поведінку.

Ніхто не має права зазіхати на твоє тіло, цілісність, емоційний стан. Тому потрібно про це говорити, але не шкодити постраждалим. Агресія проти жінки калічить саму жінку. Гидко, коли чоловік домагається, бо думає, що йому нічого за це не буде. Думаю, чоловіки обтяжені владою, яку їм дає система патріархату.

Зараз я у тій категорії жінок, які можуть постраждати хіба лише від харасменту. Але про реальну небезпеку я пам’ятаю завжди.

Катя, 21 рік

Вперше я замислилася над своєю безпекою у 10-му класі. Тоді я почала одягатися, як дівчата з серіалів і фільмів, мені це здавалося красивим. Якось на побачення до хлопця, якого давно знала, одягла коротку чорну спідницю і короткий чорний топ із буквами А. Це було відсилання до фільму «Легковажна Я», де головну героїню вважали вітряною через чутки та її стиль одягу. Цей хлопець явно не знав про фільм і не зрозумів відсилання. Тому коли він побачив мою спідницю, то вирішив, що може мене лапати замість вітання. Дивно було, але я була настільки збентежена, що нічого не сказала. І відчула себе якоюсь неправильною. Фільм у кінотеатрі йшов довго. На прощання він знову поліз лапати мене. Більше я не носила той топ і спідницю. З хлопцем теж не бачилися.

Про зґвалтування

Якось раз ми з мамою пішли на тренінг, який проводив її знайомий. Наша сім’я любить психологію, тому в колі знайомих теж багато психологів. Я прийшла в чорному чокері, як героїня Матильда з фільму «Леон-кілер». Це одразу зацікавило нашого коуча. Він почав чіплятися до мене і прискіпливо жартувати: «Нашийник начепила, тому що шукаєш власника?» Ми почали сперечатися. Після завершення курсу я та Андрій – так звали психолога-тренера – домовилися про те, що я прийду до нього на особистий сеанс попрацювати над довірою з хлопцями. Я не знала, як відбуватиметься сеанс. Андрій лише попросив сходити в душ попередньо, бо нібито однією з практик буде масаж.

Коли я прийшла до нього, ми довго розмовляли. Потім Андрій попросив лягти поруч із ним і дихати в унісон. А потім він поліз до мене. Мені було настільки страшно, що я не змогла ні крикнути щось, ні відштовхнути його. Напевно, це називається шок. Мене абсолютно не приваблював Андрій, і я знала, що у нього є дружина і двоє дітей. Тому коли його живіт торкнувся мого живота, мені стало дуже гидко. Досі згадую той день і хочеться блювати. Про зґвалтування я вперше розповіла тільки через кілька років. До цього я звинувачувала себе в нездатності сказати «Ні» за те, що зі мною спав чоловік, у якого двоє діточок і дружина. І ще звинувачувала себе за те, що це був саме той секс, якого я не хотіла. Тобто зґвалтування.

Про самозахист

Я ненавиджу повертатися додому одна. Я працюю за графіком офісного працівника, восени, взимку і частково навесні темно вже близько сьомої вечора. Біля мого будинку розташовані піцерія і пивний магазин, там п’ють до ранку алкоголіки і тусуються компанії дивних чоловіків. Кожного разу, коли доводиться проходити поруч, я повторюю, як мантру, в голові слова: «Будь ласка, не свистіть у слід чи не помічайте мене, будь ласка», і продумую план втечі.

Знаю лише один спосіб самозахисту – кричати. Пам’ятаю ще з дитинства, що
«Допоможіть, мене ґвалтують!» або «Допоможіть, мене вбивають!» не працює. Люди бояться такого і не допомагають. Потрібно кричати «Пожежа!» і тоді всі вилазять зі своїх квартирних нір.

Тіна Собко, 24 роки

Складно пригадати, коли я відчула, що моє тіло – це об’єкт сексуальної уваги. Але пам’ятаю, як у 10-11 років зрозуміла, що спідниці є більш привабливими для чоловіків. До того про спідниці я думала так: «Це незручний одяг, тому краще носити шорти. Але водночас спідниці хлопцям подобаються більше, можливо, бо вони жіночніші або мої ноги більше видно». Я не пам’ятаю, що спровокувало такі думки, але раптом прийшло усвідомлення, що саме чоловіки обирають те, що мають носити жінки.

Як на мене, усвідомити такі речі в 10-11 років – це дуже рано. Бо тоді ти ще не думаєш про речі, які пов’язані з сексуалізацією. У 10 ти ще граєш в барбі чи лего, і тут немає місця для усвідомлення, що твоє тіло й одяг обирають та оцінюють чоловіки. Зараз це називають об’єктивацією, але бувши дитиною, я не знала таких слів.

У 17 чи 18 років ми вирішили з подругою піти до нічного клубу. Він був на літній терасі, й ми вирішили, що це буде більш безпечно, ніж у приміщенні. Але про наш похід ми нікому не сказали. Спершу все було добре, і близько 4 ранку ми вирішили повертатися додому. Йшли вздовж магістралі біля набережної до найближчої зупинки. У якийсь момент за нами почала повільно їхати машина, чоловіки сигналили і запрошували поїхати з ними. Це було дуже страшно, я вже уявляла найжахливіші наслідки, які з нами можуть статися. Тікати було нікуди: з одного боку траса і багато машин, а з іншого – лісопосадка. Я розуміла, що ніхто не знає, де ми, і, якщо нас зґвалтують і вб’ють, то навіть не знайдуть. Ми продовжили просто йти вперед, не відповідаючи тим чоловікам. І нам просто пощастило, що чоловіки лише покричали і поїхали далі.

Про постійну небезпеку

Я постійно відчуваю себе в небезпеці через те, що я дівчинка. Коли я вдягаю спідницю, то одразу відловлюю непрохані погляди чоловіків, чую дивні зауваження, посвистування, причмокування. Тому спідниць я намагаюся одягати менше, хоч вони мені подобаються, у мене гарні ноги.

Щовечора, коли я повертаюся додому, то також почуваюся у небезпеці. У моїх руках завжди є ключі, а в сумочці газовий балончик. Це допомагає відчувати себе більш захищеною. Також у мене є страх заходити до ліфта, якщо доведеться їхати з чоловіком. Останнім часом у мене розвинувся страх громадського транспорту, чомусь мені постійно здається, що до мене хтось притискається. Якось у мене виникла напружена ситуація з водієм таксі. Він неадекватно себе поводив, кричав на когось, неприємно зі мною спілкувався, повертав кудись не туди. Тоді я реально вже почала думати, як мені відбиватися і куди тікати. Надіслала геолокацію своєму хлопцеві, щоб він знав, де я перебуваю, і постійно повідомляла паралельно, де я і що бачу навкруги.

Цей страх присутній не лише в конкретну небезпечну мить, він зі мною завжди. Я знаю, що жінки постійно стикаються з насильством, і розумію, що також потрапити в таку ситуацію. Нещодавно я придбала газовий балончик, і мені стало трохи спокійніше. Але я все одно щовечора, коли кудись йду чи їду, продумую план втечі.

Ріта Дудіна, 23 роки

Вперше моє тіло стало об’єктом надмірної уваги у стосунках із моїх першим хлопцем. Не скажу, що я замислилася про свою безпеку, скоріше відчула, що це йде у розріз із моїми відчуттями. Хоча ми любили одне одного і були в стосунках вже два роки, тому я не розглядала це як небезпеку, а, ймовірніше, як щось некомфортне.

У якийсь момент мені зовсім не хотілося займатися сексом із ним, але хлопець, не питаючи мене, почав до мене залицятися і всіляко торкатися. Ми зайнялися таки тоді сексом, але я була дуже незадоволена тим, що сталося. Тоді я закрилася в собі й почала відчувати провину, що не можу задовольнити потребу в сексі моєї коханої людини. Але як це виправити, я не знала, навіть не думала про це. Бо прийняла ці відчуття як безумовну недосконалість, із якою мені доведеться жити і страждати.

Остаточно я зрозуміла, що так далі бути не може, коли цей стан тривав уже близько пів року. Коли я сказала йому про свою проблему, він сильно переживав. У нас не було сексу десь три-чотири місяці. І от коли ми знову зайнялися сексом, я зрозуміла, що мені страшенно гидко. Коли він цілував мої соски або залишав свою слину на моєму тілі, мені дуже хотілося втекти, але я відчувала. що не можу цього зробити. У мене немає навичок тікати з таких ситуацій, і найбезпечніше, що я можу для себе зробити, – це продовжити лежати під ним. У якийсь момент я розплакалася, і коли він запитав мене, чому я плачу, то відповіла, що мені просто дуже добре. Це призвело до того, що невдовзі ми розійшлися. Я займалася самоосвітою в питаннях гендеру, сексуальності й через якийсь час нам вдалося навіть про це поговорити.

Про небезпеку в колі рідних

Мені майже ніколи не буває неприємно чи страшно у таких стандартно небезпечних ситуаціях, як у ліфті, таксі, купе. Найбільше я боюся компанії своїх родичок. Я виросла у родині з сильною психологічною депривацією. І коли я опиняюсь поруч із ними, то наче ризикую собою. Я не можу розповідати про те, що я у стосунках із дівчиною і яка вона чудова або як я займаюся сексом і яких класних чи нехороших людей зустрічаю, або не можу поскаржитися на своє керівництво. Постійно чую про те, що мені варто знайти чоловіка, який забере з моїх пліч обов’язок заробляти собі на життя. Цей постійний психологічний тиск я відчуваю сильніше, ніж якийсь фізичний тиск з боку незнайомців. Із родичами я дотримуюся політики уникання, водночас із іншими людьми у мене немає страху, і я йду на зближення.

Про слово «ні»

Мої методи захисту перед незнайомцями: груба і впевнена відповідь «Ні», газовий балончик і покласти між пальців ключі. Але я не думаю про засоби безпеки постійно, знаю, що можна ще кричати про допомогу чи вдарити людину. Саму небезпеку відчуваю рідко, можливо, раз на місяць чи два. У типових небезпечних ситуаціях я все ж обдумую план втечі та захисту. Особливо, після випадку у парку цього року. Я поверталася з магазину, йшла через як завжди неосвітлений парк. До мене підійшов хлопець і почав знайомитися. Я відмовила йому. Але він кілька разів настирливо запитував, чому я не хочу знайомитися. На четверту-п’яту спробу я сильно розізлилась і сказала йому: «Чуваче, якщо жінка каже тобі «ні», ти маєш відійти від неї на три кроки назад, розвернутися і піти». Після цього хлопець заспокоївся, вибачився і пішов.

Loading...