купити рекламу

«Напевно, так у всіх», – думала я про себе в момент безперервного тремтіння в ногах, від якого кидало в холод.

Моя вагітність минала легко, була бажаною, довгоочікуваною і запланованою після першої завмерлої. Я квітла, пахла маслом веледа, росла тільки в зоні округлого через маленьку людину живота та позувала перед дзеркалом із гордістю, адже утрималася від +20 кілограмів за 40 тижнів.

Ми з чоловіком відповідально готувалися до появи сина і глибоко копали інформацію про процес пологів. Ми вивчили усі ризики і побічні ефекти знеболювальних, навчилися технікам масажу і дихання, домовилися триматися за руки в прямому сенсі цього слова.

Наш син вибрав бути великоднім зайчиком просто в день ПДР (прогнозована дата пологів – прим. The Devochki), ще й у ніч проти свята. Перейми були терпимими і дуже ненав’язливими. Ми в сумнівах приїхали в приватний пологовий будинок із розкриттям в чотири сантиметри і за три години легких партнерських пологів народився наш хлопчик. Просто казка і мрія для всіх породіль і акушерок на чергуванні.

Тільки є одне велике «але» (приблизно в два сантиметри), завдяки якому цей текст отримав право на життя. Можна відмотати на перший абзац.

«Напевно, так у всіх», – думала я про себе в момент безперервного тремтіння в ногах. Я чую крик своєї дитини, бачу сльози на очах у чоловіка і відчуваю тупу порожнечу в себе всередині.

«Чому я не можу перевести увагу з ніг на свого малюка? Чому я не відчуваю нічого, крім болю?». Хвилини летять, і все навколо миготить як у космосі. А біль і порожнеча залишаються, як ті, хто дивляться фільм до кінця титрів і злять працівників кінозалу.

Знову чую голосний крик. Так це ж я кричу! Мені нестерпно боляче від того, що акушерка торкнулася мого таза кінчиком ковдри. Я ловлю її осудливий погляд, соромлюся і жахливо зраджую себе зі словами: «Вибачте, я просто емоційно розчулилася».

Я не зустрічала нікого, хто б ставився до мене так погано, як я до себе тієї ночі. Я не знаю самоприниження страшнішого, ніж своє мовчання. Я хочу стримати себе і запитати, що це взагалі таке, дурненька? Ти ж дружиш із собою, ти ж жива людина, ти ж все відчуваєш і краще за інших знаєш, що тобі потрібно, звідки у тебе стільки нелюбові до себе, за що? Чому вони так обходяться з тобою в момент, який повинен бути найщасливішим? Чому ти за це платиш, чому терпиш?

Я пролежала в холоді, тремтінні й неможливості навіть розігнути власні ноги протягом двох годин. Але «напевно, так у всіх, так?».

Мені кажуть підводитися з кушетки, і я намагаюся, але залишаюся в тій же точці. Мене силоміць піднімають і лишають стояти самостійно (чому б і ні?). Тільки я знову падаю і все ще відчуваю біль. Мене ламають навпіл і садять в крісло-каталку.

«Та ви просто дуже чутлива», – каже мені медсестра. Я дивлюся на чоловіка, я дивилася на нього весь цей час. Він не відходив ні на хвилину, але я спостерігала за ним мовчки, а він стежив за нашим сином.

Це була найжахливіша ніч у моєму житті – у крові, болю, непритомності й без розуміння того, що відбувається, але ж «напевно, так у всіх?».

На ранок делегація з акушерки, медсестри і кремезного чоловіка зайшла в палату і повідомила, як між іншим, що я не можу ходити, що більше не зможу народжувати природним шляхом і повинна бути терміново перев’язана (а взагалі, мала отримати перев’язку 12 годин тому).

Як же так? Під час передостанньої потуги я почула всередині клацання та одразу ж сказала про це лікарю. Але у відповідь почула тишу. Вона подумала, що мені 20 років і я дурна дівчинка? Що це перші пологи «по зальоту»? Вона не знала, що таке симфіз? Вважала мене вигадницею?

Моє лобкове зрощення розійшлося на два сантиметри і стало жирним «але» цього тексту. Я не могла банально поворухнути ногою.

Наступні два тижні я не вставала. Я ходила на судно, їла з рук чоловіка, підставляла вени для нових катетерів і, найгірше, не могла займатися своєю дитиною.

Фактично нас обох доглядав чоловік – тільки двічі на тиждень можна було розраховувати на санітарку, яка підстилала мені пелюшки і не поспішала скоріше вколоти препарат. Малюк бачив маму тільки з ракурсу двох підборідь, спав один у пластмасовому боксі, був позбавлений купань, прогулянок і боків батьків.

Дні тяглися болісно довго, стан тільки погіршувався. Щодня ми чекали обходу, але частіше за все зустрічі з фахівцем не траплялося, і в дверях з’являлася тільки не особливо задоволена медсестра. Позитивних прогнозів на горизонті не передбачалося, термін безкоштовного післяпологового перебування в пологовому будинку закінчувався.

Через 14 днів мене перенесли в кабінет УЗД і невтішно похитали головою. Там же з’ясувалося, що лікарі зовсім забули про моє жіноче здоров’я і післяпологові лохії. У перспективі були знову обколені вени, безсонні ночі й біль від затерплих кінцівок.

Отримана травма називається симфізит або розбіжність лонного зчленування – її свого часу мені не діагностували, хоча спостерігалася я в клініці при цьому ж пологовому будинку. Гінекологині не сподобалася моя хода, але винятково для формальності вона направила мене до травматолога, який сказав, що нічого не бачить, а рентген робити не можна (пізніше з’ясувалося, що можна), і мені потрібно просто замовити устілки за три тисячі у його знайомого. Мені мали провести діагностику, виявити розбіжність і призначити кесарів.

Нас тримали в пологовому будинку до кінця терміну сплаченого перебування там і до останнього дня виписки не робили УЗД. Навколо все крутилося – як тоді, в пологовому залі. Мені було боляче і страшно, але я довірилася чоловіку. І ми втекли. Утрьох. Підписавши бланк про «задовільний стан на момент виписки». На інвалідному кріслі, з розкиданими речами, але головне – з нашим малюком.

Зараз щоранку я пробігаю два кілометри уздовж огорожі нашого ЖК. Пологи коштували 40 тисяч, досвід вийшов безцінний. Я майже не плачу, коли згадую, як закочує очі акушерка під час мого покрику. Але знаю, що більше ніколи не дозволю бути недомовленості, неповазі, зневазі до себе від інших і самої себе.

Ніколи не стану розраховувати на когось і перекладати відповідальність за здоров’я, життя, благополуччя. Прислухатися до себе – найкращий вибір за будь-яких обставин.