купити рекламу

Сучасні школярі все частіше та відвертіше зізнаються в тому, що належать до ЛГБТ-спільноти. Чи не в кожній українській школі є підлітки, які не приховують своєї сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичності, яка відрізняється від цисгендерної та гетеросексуальної більшості. І якщо просунуті однолітки зазвичай ставляться до цього цілком толерантно, то батькам важко адекватно сприйняти таку новину.

Про те, чому підлітків цькують за гендерну ідентичність та сексуальну поведінку і до яких наслідків призводить «перевиховання», розповіла Марина Діденко, психологиня в ГО «Точка опори», авторка тренінгів, науково-популярних статей та онлайн-курсів із роботи з ЛГБТ-підлітками та їхніми батьками.

Психологиня Марина Діденко

Розуміння дітьми своєї гендерної ідентичності та формування сексуальної орієнтації

Розуміння гендерної ідентичності починає з’являтися приблизно у віці від 3 до 7 років, коли відбувається усвідомлення власного «Я». Воно виявляється в контексті взаємодії з соціумом, коли діти починають себе співвідносити з певними нормами поведінки, думати про те, що їм подобається, а що ні. Вони рідко коли можуть точно зрозуміти, що з ними в цей момент відбувається, бо не апелюють термінами, як дорослі, а просто пізнають себе.

Точно зафіксувати час, коли формується сексуальна орієнтація, неможливо. Це дуже індивідуальний процес. Згідно з європейськими дослідженнями, розуміння цього припадає на вік статевого дозрівання. Як дитина починає усвідомлювати свою сексуальну орієнтацію? У неї з’являється потяг до якоїсь людини. До цього діти товаришували, гралися, у них була основна діяльність ігрова, а тут з’являється емоційний потяг, який поступово може переходити в сексуальний. Йдеться не про секс, а просто про потяг. Сексуальність – це дуже широке поняття. Це про прояви, фантазії, експерименти. А секс – це одна з форм сексуальності. Залежно від того, до кого дитина відчуває потяг, вона починає замислюватися: «А хто ж я? Я відчуваю потяг до людей своєї статі, протилежної чи й тої, й іншої?». Тому найчастіше дитина про свою сексуальну орієнтацію задумується в підлітковому віці – в середньому в 14-16 років, проте може бути й раніше, бо все залежить від періоду статевого дозрівання.

В одній з теорій формування сексуальної орієнтації йдеться про те, що всі ми народжуємося бісексуальними, а потім під час виховання «вчимося» бути гетеросексуальними, цисгендерними людьми. Першим таку думку висунув Зигмунд Фройд, але вона не є підтвердженою. На противагу йому Альфред Кінсі вважав, що cексуальність людини – це спектр від абсолютної асексуальності до гомосексуальності, і кожна людина в процесі життя може переміщатись у цьому спектрі. Але це лише теорія.

Працюючи майже 10 років із ЛГБТ+ і надаючи близько 200 консультацій на рік, я чула багато історій і бачила багато сімей. Кожна індивідуальна, немає жодної закономірності. Мені імпонує багатофакторна теорія, яка зазначає, що сексульна орієнтація є результатом накладання багатьох факторів, і визначити один головний неможливо. Це вроджена характеристика, яка проявляється за тих чи інших умов. Але вплинути на сексуальну орієнтацію людини точно не можна.

Сексуальна поведінка та експерименти

Коли діти досягають підліткового віку – вони починають експериментувати з різними речами, зокрема, з дослідженням себе та своїх кордонів. Це не завжди говорить про сексуальну орієнтацію (кого я люблю), частіше – про поведінку (з ким я задовольняю свої сексуальні потреби). Наприклад, дівчина може займатися сексом із дівчатами, і при цьому не бути лесбійкою. Коли ми говоримо про підлітків – ситуація дещо складніша, адже вони не завжди займаються сексом (і це нормально!), але можуть експериментувати в інших моментах – ходити за ручку, цілуватися, проводити час разом.

Перейняти сексуальну поведінку, як і сексуальну орієнтацію, неможливо. Не можна заставити людину робити те, що їй не подобається. Якщо якась дія буде викликати в людини відразу – вона не буде цього робити. Простий приклад: уявімо собі, що хтось буде змушувати дівчину зустрічатися або цілуватися з хлопцем, який їй не подобається. Чи буде вона це робити? Мабуть, вона скаже: «Ні, дякую, я не хочу цього робити». Відповідно, і змусити гетеросексуальну людину вступити в одностатеві стосунки теж неможливо (якщо це не насильство). Тож якщо молода людина почала цікавитися, шукати інформацію про бісексуальність чи гомосексуальність і зрештою спробувала себе в таких стосунках, то в неї було таке бажання. Це етап пошуку, який може закінчитися усвідомленням різної сексуальної орієнтації.

Експериментує більшість підлітків, ми просто не завжди про це знаємо. Так було завжди, в усі часи, просто у кожної людини це виявлялося по-різному. Зараз, коли вже сексуальна революція відбулася і табу з сексуальних проявів та відчуттів спало, люди стали відкритішими.

Булінг ЛГБТ-підлітків у школі

ЛГБТ-підліток – це підліток, який ідентифікує себе як частину спільноти ЛГБТ, визначає свою сексуальну орієнтацію як бісесуальну чи гомосексуальну, або гендерну ідентичність – як транслюдина чи квір-особистість.

За статистикою дослідження «Точки опори» за 2017 рік, ЛГБТ-підлітки стикаються із цькуваннями в 2-2,5 разу частіше, ніж інші діти. Будь-яка інакшість у соціумі сприймається як неприйняття та загроза. Булінг у свідомості виглядає так: є те, що я не приймаю і не сприймаю, те, що для мене незвично, і тому я буду нападати. Умовно кажучи, є певні групи ризику: всі ті, хто від нас відрізняється, – будуть страждати від цькувань. У соціумі завжди є гетеросексуальна більшість та гетеронормативність (світогляд, в якому гетеросексуальність розуміється як соціальна норма поведінки), тому все, що виходить за цю межу, сприймається зі страхом.

Небезпека для ЛГБТ-підлітків у тому, що ця інакшість негативно сприймається з боку дорослих та вчителів. Іноді діти можуть не розділяти людей на тих, хто належить до ЛГБТ-спільноти, і хто ні, бо в них немає таких чітких норм, як є в дорослих, – «якщо ти гей чи лесбійка, то це погано». Вчителі можуть дозволити собі анекдоти, фрази на зразок «що ти вдягнувся, як гей», і діти це підхоплюють. Інколи буває, що коли діти дозволяють собі такі знущання та цькування, вчителі це заохочують та не зупиняють їх. У такі моменти агресор/ка відчуває себе безкарним/ою і стає ще агресивнішим/ою. Згідно з результатами Національного дослідження шкільного середовища в Україні щодо ЛГБТ-підлітків (2017 рік), більше половина вчителів – гомофобні.

Аутинг та камінг-аут

Аутинг, у випадку з ЛГБТ-підлітками, це відкриття особистої інформації щодо гендерної ідентичності чи сексуальної орієнтації без дозволу. Це небезпечно не тільки в навчальному середовищі, а й у подальшому дорослому житті. Якщо говорити про школу, курси чи гуртки, не завжди освітній персонал розуміє, які наслідки для дитини може мати поширення такої інформації. Підліток може перебувати ще в процесі пошуку себе, а про нього вже всім розповіли, і починається суспільний тиск, з яким дитина може не впоратися. За різними даними, ЛГБТ-підлітки в 2-4 рази частіше вчиняють спроби самогубства.

Перед тим як зробити камінг-аут (процес добровільного та усвідомленого відкриття своєї сексуальної орієнтації), будь-якій людині треба оцінити плюси та мінуси. Наслідки можуть бути позитивними – підлітку більше не потрібно буде приховувати свою сексуальну орієнтацію та брехати всім щодо цього, отже, і жити стане легше. Але є і негативні – деякі люди не зрозуміють і перестануть спілкуватися з цією людиною, будуть також і ті, хто говоритиме образливі слова. Треба зважити всі ці «за» та «проти» і зрозуміти, чи готові ви до цього.

Згідно з німецькими дослідженнями, найбільший страх серед ЛГБТ-підлітків, що їх батьки, друзі та однолітки припинять із ними спілкуватись і визнають їх «божевільними» чи «хворими».

Також 74% молодих людей бояться, що друзі перестануть із ними спілкуватись; 69% бояться бути відлученими членами родини; 66% бояться цькування у школі, а проблем у навчанні боїться 61% підлітків.

Якщо ми говоримо про камінг-аут у родинні, то батьки можуть відреагувати по-різному: наприклад, може початися фінансове, фізичне та психологічне насильство. Найкраще своїх батьків знає дитина, а ми не можемо спрогнозувати реакції дорослих. Підлітки не завжди думають про безпеку, інколи вони діють імпульсивно, на емоціях.

На психологічних консультаціях вони самі собі відповідають на такі запитання: «А як відреагують батьки, вчителі та однокласники? А що я буду робити, якщо реакція буде не такою, як я розраховую? Хто може надати мені підтримку? Що буде, якщо я розкажу своїй подрузі, а вона розповість потім усім у класі? Чи достатньо я впевнена в цій людині, аби робити перед нею камінг-аут?» Це дає можливість зрозуміти, чи готова дитина йти на ці ризики.

Однією з реакції на камінг-аут дитини може бути неприйняття та несприйняття того факту, що донька чи син належить до ЛГБТ-спільноти. Думки спрямовуються на те, що «моя дитина не така, як інші, тепер наша родина входить до числа меншості, яка засуджується соціумом». Батьки одразу звинувачують у цьому себе – «я не так виховав/ла, я не догледів/ла». З’являються страхи – «моя дитина хвора», «що буде, якщо хтось дізнається?».

«Лікування» гомосексуальності та наслідки цього

Неготовність батьків до камінг-ауту може призвести до того, що вони почнуть «виправляти» та «лікувати» дитину. Це називається «конверсійна» або «репаративна» терапія – така, що спрямована на зміну гомосексуальної або бісексуальної орієнтації на гетеросексуальну. Раніше для цього використовувалися методи, які застосовували для лікування широкого спектру психіатричних проблем, наприклад, електрошокова та аверсивна терапія (демонстрація порнографічних матеріалів із зображенням одностатевого сексу з одночасним провокуванням у пацієнта нудоти за допомогою медикаментів).

Сьогодні практикується «лікування» психологами, які нав’язують дитині, що вона гетеросексуальна, просто поки не розуміє цього. Через це у дитини з’являються думки, що вона не така, як інші, з’являється внутрішня гомофобія. Також батьки іноді звертаються до лікарні, де перевіряють гормональний фон дитини і починають гормональну терапію, бо є така теорія, що сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність залежить від рівня певних гормонів у організмі.

Звичайно, таке «лікування» може мати фізичні та психологічні наслідки для підлітків, наприклад, невпевненість у собі, підвищена тривога, схильність до ризикованої поведінки, схильність до депресій, складність у побудові стосунків та соціальних контактів.

У 1993 році Всесвітня організація охорони здоров’я переглянула Міжнародну класифікацію хвороб (МКХ), і в МКХ-10 сексуальна орієнтація перестає розглядатися як розлад. Ця класифікація є чинною і нині, зокрема в Україні (набрала чинності у закладах охорони здоров’я з 1 січня 1999 року). Відповідно, якщо гомосексуальність та бісексуальність – це не хвороба та не розлад, то і лікувати нічого не потрібно.

 

Матеріал підготовлено у співпраці з громадською організацією «Точка опори ЮА» за підтримки Freedom House в Україні. Зміст та думки, викладені в цій публікації, є відповідальністю авторів та не обов’язково відповідають позиціям Freedom House, ГО «Точка опори ЮА».